У цій колонці ми поговоримо про дві речі — важливу і не дуже важливу. Власне, не дуже важлива річ тут буде приводом сказати про важливу. І цією не дуже важливою річчю є паніка щодо курсу гривні, а точніше, закономірне питання — це вже початок гіперінфляції або ще ні? Питання це зацікавило автора цих рядків настільки, що він вперше в житті подивився шоу Шустера, де якраз наша голова центрального банку пояснювала політику партії.
З почутого можна зробити висновок, що Тимошенко, зі своїми 311 мільярдами емісії, мабуть, як завжди перегнула палицю. Але Нацбанк заводить грошик в економіку щонайменше через «оздоровчі» заходи для банківської системи. Окрім того, Гонтарева визнала емісію 96 мільярдів гривень «за Нафтогаз». І хоча вона запевняла, що ці гроші не можуть потрапити на ринок, не варто їй вірити. Гроші, що виробляються центральними банками, не існують у вигляді монет, злитків і навіть паперового кешу. Вираз «друкувати гроші» — це просто метафора. Насправді, паперові гроші в нашому світі, за даними фахівців, становлять лише 8% грошової маси, всі інші гроші — просто записи в банківських книгах. В умовах, коли банківська діяльність, тобто утримання цих самих записів, регулюється законами, постановами, розпорядженнями, листами, записками та такими собі жовтенкими стікерами на холодильнику, я майже не сумніваюся в тому, що ці гроші вже опинилися на ринку. У сукупності виходить досить солідна сума, достатня для того, щоб не лише похитнути курс, а й влаштувати інфляцію на межі гіперінфляції. На питання, у який момент інфляція переросте в гіперінфляцію, тобто у який момент люди почнуть масово відмовлятися від інфлюючої валюти, не можна відповісти точно. У будь-якому разі, це станеться, якщо держава накачуватиме економіку порожніми грошима, але тут відіграють роль й інші фактори — наприклад, різноманітна регуляція, що супроводжує цей процес. З обсягами та регуляцією у нас усе гаразд, остання тільки поповнюватиметься, тож гіперінфляцію ми можемо стартувати з цифр офіційної інфляції, які вважаються ще «допустимими».
Щодо гіперінфляції у мене дві добрі новини. Перша — гіперінфляція означає кінець валюти, з якою це сталося. Друга — гіперінфляція означає кінець уряду, який її розпочав. Все інше молодь може дізнатися у старших товаришів, ну, а старші товариші повинні дістати з комірок і змастити свої кравчучки.
Це була неважлива річ. Тепер буде важлива. Давайте згадаємо, чим займається центральний банк. Він займається грошовою одиницею. Давайте згадаємо, що ціни та грошовий розрахунок, у яких і фігурує ця сама грошова одиниця, — це основа механізму, що керує ринком. Найважливіше тут те, що самі гроші не є чимось, що існує поза цією системою; навпаки, вони є її частиною, і їхня «вартість», тобто міновий курс щодо інших товарів, породжується тими самими економічними закономірностями.
Фіатна валюта та центробанк — це якраз спроба вийти за рамки цих закономірностей і представити грошову одиницю як інструмент, тобто як річ, нейтральну щодо решти економіки. У центрального банкіра є спеціальна методологія — макроекономіка, — що пояснює, коли він повинен вступати в гру і як поводитися. Якщо хтось думає, що ця теорія існує незалежно від діяльності центробанку, то він помиляється. Історія походження центробанку — це історія державного регулювання і, насамперед, спроб примирити металеві гроші з частковим резервуванням. Тобто спочатку було регулювання, а потім з’явилася виправдовувальна та обслуговуюча його теорія. Особливістю макроекономіки є її метод — це фактично фізика, а точніше, термодинаміка, перенесена на соціальний ґрунт. Вона оперує змінами певних агрегатів, що розраховуються для довільних умов (наприклад, для «економіки» в рамках державних кордонів). Мало того, регулювання провадиться з метою досягнення рівноваги, що, звичайно ж, є абсурдним і недосяжним завданням. Читач, який цікавиться цим питанням, але не хоче читати товстих талмудів, може ознайомитися зі вступом у заметці «Помилилися методом» у цьому збірнику. У будь-якому разі, у цій науці немає місця людям — тобто єдиним реально діючим суб’єктам в економіці. Дуже показова фраза, що вирвалась у Гонтаревої на шоу Шустера: «населення — це дуже небезпечно для валютної системи будь-якої країни». У цій фразі — все, що вам потрібно знати про грошову систему з центральним банком. Добре, коли центральний банкір, подібно до Грінспена, задовольняється переглядом 50 графіків упродовж робочого дня, а потім просто йде додому з почуттям виконаного обов’язку. Погано, коли він починає діяти. Будь-яка дія центрального банку є ударом по грошовій одиниці, а отже і ударом по найглибшим економічним процесам, у яких вона використовується. Якщо центральний банк діє вправно, гроші з інструмента координації та управління стають інструментом дезінтеграції та хаосу.
Цим зараз і займається НБУ. Гонтарева розповідала у Шустера, що Нацбанк має намір «допомогти ринку знайти рівноважний курс». А потрібно це тому, що цього вимагає торговельний баланс. Тобто звітність, породжена фікцією (уявленням про те, що держава — це суб’єкт, який купує і продає), вимагає іншої фікції — «рівноважного курсу», тобто нікому в реальній економіці непотрібної усередненої ціни однієї валюти в одиницях іншої. І все це було б просто грою запаленої фантазії, якби не призводило до конкретного втручання в економіку. «Якщо ми зараз не знайдемо рівноважний курс, нам доведеться вживати додаткових адміністративних заходів», — говорить Гонтарева, і я їй охоче вірю.
Тепер, коротко ознайомившись із тим, що робить центральний банк, давайте подивимось на наші перспективи. Володимир Володимирович Путін буде атакувати нас, поки не помре. Це постійно створюватиме «виклики», сутність яких оцінюватиметься неадекватно внаслідок неадекватного перенесення методології природничих наук на соціальні процеси, і, що найгірше, — прийматимуться рішення щодо виправлення становища, які завдаватимуть величезної шкоди «економіці в цілому», оскільки битимуть по її найглибших основах. Чим більше неприємностей з нами відбуватиметься, тим більшою буде потреба в тому, щоб ніщо не заважало вільному обміну, а гроші були частиною економічного процесу, а не фантазіями банківських клерків. Але юні помічники закону всесвітнього тяжіння і шукачі рівноважних курсів не заспокояться, поки не залишать від економіки каменя на камені. І причина тут не в особистості центрального банкіра (у мене немає претензій до Гонтаревої — вона робить свою роботу, просто її робота приносить величезну шкоду мені та іншим українцям), — причина в самому інституті центрального банку.
Питання «чесних грошей» — це питання нашого виживання та нашого післявоєнного відновлення. Інститут центрального банку безпосередньо заважає і першому, і другому. Тому ліквідація Нацбанку має стати актуальним політичним завданням, і чим швидше це станеться, тим меншими будуть втрати і тим швидшим буде відновлення.
Доки існує держава і міф про «національну валюту», цілком прийнятним варіантом може стати «валютна рада» (currency board), коли обсяг «національної валюти» на 100% покривається резервами в іноземній валюті. Тобто улюблена всіма фікція національної валюти є, а бешкетних ручок, що виростають із «макроекономічних показників» та їх «регулювання», — немає. У такій ситуації Володимир Володимирович скільки завгодно може кидати свої «виклики», а грошики будуть твердими і реакція економіки — адекватною та здоровою. Інституту, що підсилює наслідки «викликів» і створює нові проблеми своїми «відповідями» на них, не буде. У світі накопичено значний досвід роботи таких рад, у тому числі й негативний — він, зокрема, говорить про те, що якщо ви переходите в режим «валютної ради», центральний банк має бути знищений і зрівняний із землею, інакше буде як в Аргентині. Але це вже деталі. Важливо, що навіть у рамках існуючої політичної парадигми відомі грошові системи, що дозволяють обійтися без центральних банків і того колосального збитку, який вони завдають своїм економікам, прагнучи допомогти об’єктивним законам природи.