У нас, як завжди, існують свої особливості, серед яких щонайменше три, що радикально впливають на наш предмет.
Перша особливість — походження вітчизняного «багатства народів». У більшості випадків воно виявилося результатом простого розкрадання власності радянських корпорацій. Звичайно, більшість підприємців не були злодіями — вони створювали нову вартість і нову власність. Однак факт залишається фактом, і він не може не впливати на «трудову етику» та відношення середнього класу (у нашому випадку — «мислячої публіки») до праці, накопичення, успіху та інших «бургжуазних цінностей». Загальний вплив, який чинить наша недавня історія на незміцнілі середньокласові розуми, може бути охарактеризований як… її… певна простодушність, з якою ця публіка підходить до життя. У її свідомості, ймовірно, домінує конспірологія та прості рішення як універсальний і єдино легітимний метод. Також ці люди переконані у відсутності моралі та взагалі будь-яких позитивних цінностей, у тріумфі технологій над реальністю, у можливості масових маніпуляцій, — загалом, страждають від усього набору постіндустріальних фобій і, здається, значно більшою мірою, ніж їхні західні однокласники.
Друга особливість — характер підприємницької діяльності і, говорячи ширше, взагалі відносин людей, що виробляють блага, з державою. Ці відносини ми будемо називати корупцією, хоча, власне, вони такими не є через їхню масову поширеність, а не винятковість. Власне, корупція є головним способом відносин з владою не тільки середнього класу, але й усього народу. Просто середній клас, як найактивніший і самостійніший елемент, використовує її найбільшою мірою, і використовує свідомо. Корупцією є не стільки хабарництво, скільки індивідуальне «вирішення питань», у якому завжди беруть участь посадові особи держави. Перевага корупції перед усіма іншими можливими у нас способами комунікації та «вирішення питань» у тому, що вона проста, зручна та доступна.
Нарешті, третя особливість, що прямо випливає з другої — залежність власників, топ-менеджерів та інших вищих управлінців від держави, що безпосередньо випливає з корупційної практики. Ця залежність підкріплюється й оподаткуванням, у якому фігурують тільки юридичні особи. У результаті, наймані працівники стають більш політично незалежними, ніж господарі, що породжує специфічний феномен «середньокласового пролетаріату». Зокрема, мені вже доводилося писати про те, що відомий маніфест — типовий приклад такого пролетарського продукту. Тут же потрібно відзначити, що залежність господарів і управлінців від держави практично повністю позбавляє їх можливості створювати та фінансувати організації, що діють у їхніх власних інтересах. Їм завжди доводиться брати участь у проектах, що нав’язуються ззовні, як правило, представниками державної «еліти».