Тепер поговоримо про те, як це все відбувається насправді. Що тут, власне, потрібно обговорювати, що є справді важливим? Слід пам’ятати про два моменти. Перший — суто економічний. Особливість впливу податків на економіку полягає в тому, що їх можна перекладати. Власне, завдання економіста при аналізі наслідків того чи іншого податку полягає в тому, щоб з’ясувати, хто врешті-решт платить цей податок. Як правило, незважаючи на різноманітність податків, їх у підсумку платять власники первинних факторів виробництва — землі, капіталу та праці.
Це розуміння, у свою чергу, веде до такого висновку. Оскільки податки перекладаються і кінцевий платник, у більшості випадків, відомий, то, наприклад, аналіз величин податкових ставок не має практичного значення. Сукупне податкове навантаження — це покарання державою власників первинних факторів виробництва. Тобто, його вплив дуже простий — чим менше таке навантаження, тим швидший економічний зріст, і навпаки. Але сама по собі величина цього навантаження навряд чи може зупинити зріст чи призвести до деградації. Люди можуть пристосуватися до будь-якої, навіть найзаплутанішої системи з найвищими й «економічно необґрунтованими» ставками, і державна звітність усе одно показуватиме зріст. Знайдуться легальні та напівлегальні способи ухилитися від будь-якого ідіотизму й обійти його. Головне — щоб ця система не змінювалася. Тобто, набагато важливіші не самі податкові ставки, а їхні зміни — саме вони здатні вбити все живе й залишити після себе пустелю.
Що характерно, податківці всього світу чудово розуміють ці обставини. Стабільність законодавства — неприйнятна ідея для них. Начальник нашої податкової прямо говорить про це в інтерв’ю «Дзеркалу тижня»: «Усе це логічно і правильно. Фіскальна політика має бути гнучкою, оскільки економічна кон’юнктура змінюється блискавично. Можу навести як приклад Францію, де податкове законодавство традиційно переглядається щорічно під час прийняття держбюджету. Або Сполучені Штати, де кожного року змінюються правила оподаткування доходів громадян».
Тому з погляду тих, хто створює національне багатство, податкова реформа має переслідувати цілі, прямо протилежні цілям податкового відомства, а саме — насамперед незмінність податкового законодавства, що передбачає лише можливість скорочення списку.
І тут ми підходимо до другого моменту, який слід мати на увазі при аналізі податкових новацій, а саме — до тієї обставини, що державні відомства фактично є підприємствами, що діють у пошуку прибутку. Характер цього прибутку дещо інший, ніж у «звичайних» підприємств, але закономірності діяльності точно такі самі. Отже, у випадку податкової «прибуток» (окрім корупційної складової) полягає у звітності, тобто в «збираності податків». Підприємство з такою метою прагнутиме максимально полегшити собі досягнення цієї мети, тобто «збирати» достатньо для гарної звітності за будь-яких обставин. Щоб забезпечити «збираність», податкова має мати можливості постійно змінювати норми, в рамках яких вона діє, як на рівні законодавства, так і на рівні «порушень на місцях». А саме це законодавство має бути максимально непрозорим, щоб платник ніколи не міг зрозуміти, винен він чи ні, а якщо винен, то в чому. Адміністрування податків має бути максимально складним і заплутаним, а оподаткування має стосуватися максимальної кількості операцій, що здійснюються економічними суб’єктами. Грубо кажучи, будь-яка легальна дія економічного суб’єкта має перебувати в «полі відповідальності» податкової служби. Будь-яка податкова будь-якої країни світу за замовчуванням прагне до досягнення таких можливостей, оскільки вони гарантують отримання прибутку у вигляді правильної звітності, а отже, і отримання можливостей для «освоєння бюджету». Тобто, очевидно, що саме існування податкової та її діяльність є причиною податкового хаосу та тієї шкоди, яку він завдає суспільству. У цьому сенсі, країни відрізняються одна від одної лише тим, чи вдалося місцевій податковій досягти ідеальних умов для свого бізнесу, чи ні. Українській податковій, що існує у суспільстві, де право власності ставиться під великий сумнів, безумовно, це вдалося; інші поки що лише прагнуть до цього.
Таким чином, ми можемо сказати, що запропоновані податковою новинки є не більше ніж звичайна практика пошуку прибутку компанією, що діє на бюрократичному ринку. Модернізація здійснюється у відповідь на потреби звітності (дефіцит торгового балансу) та у відповідь на пристосовуваність економіки до раніше прийнятих заходів (податок з обороту, окрім ПДВ).
Якщо говорити про податкову реформу в інтересах суспільства, а не податкової служби, то вона має складатися зовсім інакше. Ми маємо прагнути до того, щоб звести вплив податкового тягаря до певної радіації — шкідливої, але рівномірної і передбачуваної. Тому, насамперед, необхідно позбутися спеціалізованої податкової служби, породжуваного нею пошуку прибутку та його наслідків. Усе податкове законодавство має бути саме законодавством, що виключає втручання і нормотворчість виконавчої влади, воно має містити все, необхідне платнику, аж до зразків бланків звітності. Зміни, як я вже казав, можуть стосуватися лише скорочення списку. У цих змінах потрібно керуватися принципом «сплатив і забув»; усі податки, у підсумку, мають бути зведені до єдиного податку для фізосіб, а потім і зовсім ліквідовані за непотрібністю. Ось яка була б справжня податкова реформа.