Мало що так яскраво свідчить про дивність наших уявлень про світ, що нас оточує, як уявлення людей про війну. «Німці воювали з англійцями», скажуть вам. І ніхто навколо не оспорить цей тезис. Але давайте спробуємо уявити, як таке взагалі може бути. Ось сидять собі німці та англійці, насолоджуються розвиненим поділом праці та раптом — на тобі! — кидаються одне на одного, ще гірше того — вдягають форму, купують зброю, будуються в колони, наймають генералів і починають товкти одне одного цілих кілька років. Як таке може бути? Загалом кажучи, ніяк. Це неможливо, оскільки це означає, що для всіх «німців» та «англичан» раптом одночасно результати розчиненого поділу праці стали настільки незначними, що вони очертя голову кинулися вбивати одне одного.
Війна між народами неможлива. Народи самі по собі не можуть нападати одне на одного. Зовсім інша картина виникає, якщо вести мову не про народи, а про держави. Ось є територія, з якої певна група людей отримує данину. Це називається «державою». Тут війна природна та логічна. По-перше, люди всередині завжди незадоволені. По-друге, ззовні держава оточена такими самими державами. Захопити територію сусіда — миле діло. По-третє, сусіди відчувають такі самі бажання щодо вашої території та людей, і бажано не доводити справу до того, як справа дійде до реалізації цих бажань. Усі ці обставини призводять до того, що держава утримує (за рахунок людей) певних людей, навчених правильно діяти в таких ситуаціях. Ці люди і йдуть на війну.
Але звідки ж у цій справі взялися «народи» — усі ці німці з англійцями? Поява на сцені «народів» — це просто етап безперервного процесу зростання держави. Зв’язок війни з цим процесом добре вивчений і описаний. Війна створювала нові податки та повинності. Французи в часи Столітньої війни платили спеціальний податок для викупу з англійського полону короля Іоанна Доброго. Англійці в той самий час платили податок на вовну. Чи треба говорити про те, що ці податки значно пережили воєнний час? Так було повсюдно і в усі часи. Потреби війни формували структуру державного апарату, способи управління та функції державних органів. Однак, дуже тривалий час війна залишалася справою правителів. Їм навіть доводилося особисто брати участь у бойових діях і гинути на полі бою. Мирне населення, хоч і несли зрозумілі тягарі війни, але не вважали себе її учасниками, та й правителі теж їх не враховували. Більш того, відомі випадки, коли порядні люди судилися з державою за шкоду, заподіяну війною, і вигравали.
Однак, держава завжди зростає і вимагає все більше і більше повноважень. Це означає, що рано чи пізно війна мала вийти за рамки розборок між королями. Зробити так, щоб люди самі радісно бігли проливати кров заради того, щоб повноваження держави ще більше зросли, а їхня свобода зменшилася, — про таке можна було лише мріяти. Однак мрія стала реальністю в епоху французької революції, коли французи перетворилися з підданих на громадян. І головним наслідком цього перетворення став обов’язок служити в армії. Щоб заспокоїти Наполеона, знадобилися зусилля всієї Європи. І, насправді, не тому, що він був таким уже великим полководцем. Ні. Просто Наполеон міг поставити під рушницю в кілька разів більше солдатів, ніж усі європейські монархи, оскільки французи були «вільними громадянами», а не якимись там кріпаками або, упаси Боже, найманцями.
Чудова «національна ідея» має зрозуміле військове походження. Це один з результатів пропаганди, покликаної полегшити громадянам їхній «священний обов’язок перед Батьківщиною». У Першу світову ми вже бачимо воюючі «нації». Вже з’явилися «німці» та «английці». Правда, мирне населення поки що не сприймалося як ворог на полі бою. До цього ми прийдемо через якихось двадцять років, під час Другої світової. Відповідними людськими втратами.
Увесь цей час держава постійно зростала. Перша світова перетворила Росію на наддержаву, яка вже нічим не стримується і якій можна все щодо своїх «громадян». Повноваження драматично зростали і в «демократіях». У Першу світову в США були націоналізовані залізниці, запроваджена військова повинність. Після Другої світової численні державні контори, створені для військових потреб, у більшості випадків нікуди не зникли, а були просто перейменовані або ставали «незалежними» агентствами. І, зрозуміло, завжди «легалізувалося» втручання в економіку. У випадку США під час двох воєн мали місце безпрецедентні рішення Верховного суду, які, м’яко кажучи, значно змінили американську конституцію. Якщо говорити про США, то тамтешня держава постійно розширюється шляхом війни. «Локальні конфлікти» та «боротьба з тероризмом» дають безкінечні приводи для цього захоплюючого процесу.
Зауважу, що сутність війни зовсім не змінилася. Як і раніше, війна — це справа держави, це спосіб її розширення. У випадку «війни з тероризмом» ця обставина навіть не прикрита наявністю противника на полі бою. І хоча, як і раніше, війна «німців» з «англійцями» є фізично неможливим явищем, більшість із нас вважає, що справа йшла саме так. Держави успішно сховалися за «народами». Можна також звернути увагу на громадян однієї країни, які з задоволенням собачаться між собою з приводу «перемоги», яка сталася майже сімдесят років тому. Дивлячись на це, залишається лише захоплюватися справжньою перемогою — перемогою держави над здатністю своїх «громадян» мислити та бачити реальність такою, яка вона є.