— Якщо я Дрібний Бог, то я маю заборонити щось своїм послідовникам
— Заборони броколі
— Чому броколі?
— Не знаю, всі так роблять
Террі Пратчетт. «Останній герой»
Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, що забороняє зберігання порнографії. Тепер ви вважаєтеся злочинцем, якщо зберігаєте десь зображення оголених чоловіків і жінок. Сам факт ухвалення саме такого закону настільки показовий, що заслуговує на окрему замітку.
Насправді ця історія стосується кількох різних проблем, і саме цим вона важлива. Спробуємо коротко розглянути їх у порядку зростання узагальнення.
Звичайна практика політичних переслідувань
Скажу одразу — я нічого не знаю про чинне законодавство, покликане «регулювати» розповсюдження порнографії. Пишу я на цю тему не тому, що я «за» порнографію, а через те, що заходи, які нібито мають її обмежити, по-перше, не здатні це зробити, а по-друге, обмежують зовсім не те, що покликані.
Нагадаю, що почали ми з закону, який забороняє зберігання порнографії. Сам факт існування такого закону має викликати тривогу й обурення, оскільки абсолютно зрозуміло, що його ухвалено з метою полегшити владі політичні переслідування. Невідомо, що саме держава вирішить заборонити «зберігати» — порнографію чи пластмасових ляльок. Важливо, що якщо у вас «знайдуть» речі, які вважаються неправильними, ви будете винні перед державою. Вважаю, не треба пояснювати, що «підкинути» порнографію на ваш комп’ютер чи мобільний — досить проста дія для тих, хто вміє так робити. Зрештою, вітчизняна практика легко дозволяє вилучати ваші жорсткі диски, записувати на них власний контент і пред’являти його як доказ вашої провини. Маніпуляції з датами створення файлів також можливі за певної кваліфікації.
Досі роль універсального обвинувача відігравали зброя та наркотики, які підкидали під час обшуку. Порнографія відрізняється від цих речей своїм повсюдним поширенням. Вона може бути легко виявлена, напевно, на 100% комп’ютерів. Перевірте кеш свого браузера — там напевно є картинки відповідного змісту. І є вони там не тому, що ви любитель порнографії, а тому, що вам просто не уникнути відповідної реклами, якщо ви користуєтеся інтернетом. Ваш браузер люб’язно зберігає графічні файли з відвідуваних сторінок у таємній надії, що наступного разу, зіткнувшись у мережі з тією самою картинкою, він завантажить її з вашого жорсткого диска (швидко і просто), а не буде, як дурник, знову качати її з інтернету. Ця проста технологічна особливість, про яку знають далеко не всі користувачі, уже робить нас усіх винними перед державою.
Тут ми чітко бачимо той важливий крок, який збирається зробити наша держава, а саме — перейти від вибіркового до тотального контролю над громадянами. Метод простий: обрати щось, що роблять усі, але що важко захищати (ах, ти за порнографію), заборонити це і зробити всіх винними. Ми всі, як у радянські часи, опиняємося «під статтею». Саме до цього зручного для себе стану й прагне наша рідна держава.
Слюсаря Васю смішно звинувачувати у зберіганні зброї та наркотиків. Але ось порнуха у нього напевно є. І якщо слюсар Вася раптом проявлятиме надмірну соціальну активність, таку порнуху у нього легко знайти або йому підкинути, і всі в це повірять, бо й самі мають таку порнуху. Це і означає тотальність контролю.
Простіше кажучи, на відміну від недавніх часів, коли держава боялася самої себе або надто активних одинаків (і для боротьби з ними їй були потрібні зброя та наркотики як універсальні докази), тепер вона боїться нас усіх. З одного боку, це добра ознака. З іншого — треба нарешті зрозуміти: якщо вас так бояться, то ви таки чогось варті.
А що тут такого?
Тепер поговоримо про сам предмет. Чесно кажучи, я не зовсім розумію, що таке порнографія. Якщо це щось вульгарне й огидне, то я не можу погодитися з тим, що секс належить до цієї категорії. Мене оточують значно огидніші та вульгарніші речі — телебачення, реклама та наші політики.
Крім того, заняття сексом — річ природна, інакше Господь у мудрості своїй не наділив би нас відповідними органами і не забезпечив би нам, на відміну від інших ссавців, постійне, а не сезонне лібідо.
Нарешті, давайте подивимося на справу з такого боку: що поганого може змусити робити людину так звана порнографія? Вступити в «інтимну близькість» з іншою людиною? І що?
Так, особисто у мене є претензії до порнографії. Вони полягають у тому, що люди, які в ній знімаються, займаються сексом прохолодно, без вогнику. По їхніх обличчях помітно, що справу цю вони вважають нудною і втомливою і більше переймаються тим, «чи правильно я припаркував машину» та «чи не забула я вимкнути праску». Безумовно, така порнографія нам не потрібна і має всіляко засуджуватися суспільством.
Борці із заходом сонця
Чую, як обурені «моралісти» говорять щось на кшталт: «То що, ви пропонуєте дозволити порнографію?» Це дуже показове питання, яке багато говорить про уявлення наших людей про те, як влаштоване суспільство.
Сама суть порнографії передбачає індивідуальне споживання та відповідні наміри. Порнографія на білбордах або в телерекламі — дивна річ, що суперечить самій суті цього явища. Втім, я зовсім не пропоную щось «дозволяти», я стверджую, що деякі речі існують у суспільстві незалежно від діяльності держави. Порнографія «дозволена» — подобається це комусь чи ні — і існує саме в такому вигляді, у якому вона потрібна людям.
З погляду «моралістів» люди — це певні біороботи, якими можна легко й невимушено керувати. Вони вважають, що якщо людина знатиме, що порнографію заборонено, то вона, принаймні, не буде… не буде що? Тут логічний ряд зазвичай обривається. Не буде дивитися? Та зрозуміло ж, що поліцейського до кожного не приставиш. Не буде дивитися її публічно? Та й без усіляких державних заборон цього не відбувається. Суспільство чудово справляється із завданнями саморегуляції, встановлюючи, що пристойно, а що — ні.
На думку «моралістів» людину стримують лише державні заборони. Така людина лише й чекає, щоб їх скасували. Тобто, на їхню думку, коли такі заборони скасовують, люди негайно кидаються робити те, що раніше їм забороняли. У нашому випадку це означає, що «моралісти» вважають, ніби всі кинуться дивитися порнографію днями поспіль. У мене питання: а що заважає нам робити це сьогодні? Хіба державні заборони (та інтернет із його мегатоннами абсолютно безкоштовної порнографії) не дають доброї відповіді на це вічне питання про роль і можливості урядів? Сьогодні, незважаючи на всі існуючі заборони, порнографія доступна, як ніколи. І нічого страшного не відбувається.
У будь-якому разі, навіть якщо на думку деяких і відбувається щось страшне, діяльність держави ніяк не може вплинути на це явище. Насправді ми бачимо тут типове ухиляння від відповідальності, спробу перекласти на державу ті питання, які воно за визначенням не здатне вирішити. Адже вульгарність і хамство — це результати поганого виховання та суспільного байдужості, результат діяльності або бездіяльності конкретних людей. Жодні «закони» не здатні цього замінити.
Моральна держава
Наступний момент. Припустимо, що порнографія — це погано. Припустимо навіть, що з цим усі згодні. Питання полягає ось у чому: чи має право держава взагалі втручатися у справи такого роду?
«Мораль» — субстанція досить розмита. І не стільки в змісті своїх норм, скільки в способі існування механізмів функціонування. У будь-якому разі, мораль стосується індивіда. Моральні й аморальні вчинки може вчинити лише індивід; ні суспільство, ні тим паче держава не можуть бути «моральними». Інша річ, що мораль може виникнути й існувати лише в суспільстві як система оцінок і правил для його учасників. Мораль, так би мовити, має рекомендаційний характер. Ти можеш чинити як завгодно, заздалегідь знаючи, що існують певні оцінки тих методів і цілей, які ти збираєшся досягти.
Далі. Самі оцінки та їхня застосовність до конкретної ситуації майже завжди — рухливі й мінливі. Хтось вважає, що той чи інший вчинок моральний, а хтось — що ні. Мораль — живе, постійно мінливе явище. Саме тому вона працює. Вона є важливим інструментом, що змушує нас постійно оцінювати свою поведінку й пристосовувати її до поведінки оточуючих, замислюватися про те, «що таке добре і що таке погане». Такий інструмент за визначенням не може бути жорстким.
Це одна сторона проблеми. Друга ось у чому. Мені, звісно, скажуть, що існують моральні проблеми, що вимагають захисту держави. Наприклад, крадіжка власності або вбивство — це ж моральні проблеми, але вони вважаються злочином і караються державою. Питання не в тому, чи можна й чи потрібно прирівняти порнографію до вбивства, питання дещо в іншому.
По-перше, «моральність» застосовна до абсолютно різних ситуацій, і в моральних оцінках цих ситуацій у суспільстві існує різна ступінь консенсусу або його не існує зовсім. Щодо вбивства можна сказати, що існує достатній консенсус, щодо, скажімо, алкоголізму такий консенсус набагато менш щільний, а щодо абортів у нашому суспільстві його просто немає. Проте ми висуваємо гіпотезу, що всі вважають, ніби порнографія — це погано. Чи означає це, що держава має право її заборонити?
Тут вступає в силу «по-друге», власне, найголовніша обставина, про яку хотілося б сказати. Справа ось у чому. Зазвичай моральні імперативи, щодо яких існує консенсус, мають обмежувальну форму. «Не убий», «не вкради» працюють саме тому, що вони вказують нам, чого не можна робити, причому щодо інших людей. Адже не можна просто абстрактно вбити або вкрасти. Завжди буде хтось конкретний, хто постраждає від таких дій. На відміну від цих норм, норма «не дивись порнуху» насправді не обмежує людину, а приписує їй, якою їй бути. У цій нормі немає інших людей та їхніх інтересів; вона, по суті, виходить за рамки моралі, а є прямим наказом, що диктує норми поведінки. І найстрашніше, що це приписання йде від держави.
Забавно, що напевно серед авторів закону є безліч людей, які вважають себе «справжніми християнами». Але самий цей закон антихристиянський і аморальний. Він виходить з того, що держава, а не Бог, є останнім авторитетом у галузі моралі, не кажучи вже про те, що заперечує свободу волі людини — власне, те саме важливе, що зробило християнство таким популярним.
Між «не робіть так» і «робіть ось так» — прірва. Саме ці речі відрізняють вільні суспільства від невільних. Усі без винятку тоталітарні та фундаменталістські держави є «моральними». Вони диктують своїм громадянам, що таке добре, а що таке погано. Ось днями в Ірані заборонили опозиційні газети. Вважаю, порнографію там уже давно заборонено.