Загалом, мій рецепт базової оцінки будь-яких конституційних проєктів простий — його може застосовувати будь-хто, здатний до логічного мислення. Найважливіше — з’ясувати, чи реалізована в проєкті ідея виборності (і відповідальності) уряду. Дотепер цей основоположний принцип в Україні жодного разу не був реалізований. Зверніть увагу: ми вже вп’яте обиратимемо президента, який не формує уряд і не очолює його. Питання: навіщо тоді ці вибори, навіщо ця посада? Або згадаймо про те, що до 2006 року ми обирали депутатів, які нам щось обіцяли, а уряд при цьому «заводився» окремо — сам собою. Чи інший момент, що яскраво свідчить про рівень авторів наших конституційних новацій: необхідність затвердження програми уряду Верховною Радою. Ця норма з’явилася тоді, коли у нас були мажоритарні вибори і партій не існувало. Тоді вона відігравала роль будь-якого елемента відповідальності Кабінету Міністрів. Але тепер існують програми партій, за які люди голосують на виборах, і ці самі партії формують Кабінет. Навіщо нам іще окрема програма Кабінету? Людям обіцяємо одне, депутатам — інше? На підставі чого вибоць має оцінювати роботу Кабінету? Зауважу, що принцип виборності уряду не реалізований в жодному з проєктів, які мені доводилося бачити. Здається, це не випадково.1
Українська влада не може скористуватися «раціонально працюючими інститутами», тому що не вміє витягувати прибуток у такій ситуації. Західні еліти вміють, більш того, «раціонально працюючі інститути» дозволяють їм витягти більше прибутку. ↩︎