Історія зі свинячим грипом — чудова ілюстрація того, як працюють соціальні механізми страху і як їх використовують для політичних маніпуляцій. Ми недооцінюємо ці прості й ефективні механізми — можливо, тому, що вважаємо їх природними й легітимними. Страх не є для нас чимось значущим, ми не виділяємо його серед інших почуттів. В інших культурах справи йдуть інакше. Англосакси, наприклад, давно розкусили небезпеку страху та тих штук, яких можна витворяти з його допомогою. Згадаймо Генрі Торо з його знаменитим «нам нічого боятися, крім самого страху». У західній поп-культурі ця тема піднімається постійно — наприклад, професор Люпін неодноразово говорить Гаррі Поттеру, що радий, що той боїться самого страху, а не об’єкта, пов’язаного з ним (Волдеморта). Можна припустити, що «викриття» страху та постійний контроль за ним є необхідним елементом розвиненого суспільства.
Тепер, власне, про предмет. Страх — найдавніше почуття, зумовлене інстинктом самозбереження. Страх — своєрідна мітка, яку істота ставить, позначаючи тим самим для себе загрозливий об’єкт. Страх, будучи вкрай неприємним станом, спонукає нас позбутися його — тобто атакувати об’єкт страху, або втекти, або сховатися від нього. Саме в цьому полягає фізіологічний сенс страху: він спонукає діяти, щоб перестати його відчувати, і тим самим досягти безпечного, з точки зору інстинктів, стану.
Це, так би мовити, найдавніший, корінний страх, успадкований нами, мабуть, ще від динозаврових предків. Проте людина все-таки трохи складніша за динозавра, тому й страхи в неї більш різноманітні — як за інтенсивністю, так і за ступенем усвідомлення. Для нашої теми вкрай важливою є така теза: страх, якої б природи він не був, змушує сприймати його джерело як пріоритетний об’єкт, він змушує, за можливості, позбутися цього джерела. Можна сказати, що страх паралізує. Він змушує нас постійно приділяти собі увагу на шкоду активності іншого роду.
Безумовно, страх потрібен нам як індивідам. Проте дуже часто в людському суспільстві страх є продуктом несвідомої і навіть свідомої маніпуляції, в результаті чого ми не лише стаємо жертвами «фабрик страху», приділяючи їм свій час і увагу, але й припускаємося помилок, коли починаємо діяти. Власне, ця невеличка заметка має на меті нагадати про цю обставину та про те, що нам усім потрібно вчитися боятися самого страху, а не його, як правило, ілюзорних джерел.
Людське суспільство — тобто спільне проживання на одній території великої кількості людей та їхня спільна діяльність — стало можливим лише завдяки подоланню страху, страху перед незнайомими людьми. В умовах племені, де всі особисто знайомі, люди, звичайно, можуть боятися одне одного, але це буде страх, зумовлений історією взаємин конкретних людей. Страх невідомого, страх чужого змушує «племінну людину» досить жорстко поводитися з незнайомцями.
Коли після розвитку землеробства людей у деяких частинах Землі стало занадто багато для того, щоб усі вони могли бути особисто знайомі між собою, виникли соціальні інститути, однією з функцій яких було пом’якшення страху перед незнайомцями. Розвиток цих інститутів можна побачити в древніх традиціях гостинності та священному обов’язку господаря захищати гостя — традиції нераціональній з точки зору практики окремого індивіда, але раціональній «з точки зору» суспільства.
Відтепер чужинців не потрібно було боятися: знайома чи незнайома людина в однаковій мірі перебувала «під захистом закону», і це було відомо всім.
Усе це, з одного боку, дозволило людству стрімко розвиватися, з іншого — створило нові джерела страху та інструменти маніпулювання людьми. З’явилися цілі «фабрики страху», і це, насамперед, ЗМІ. Новини не повідомляють нам про всі благополучно приземлені літаки — вони повідомляють лише про ті, що зазнали аварії. «Жовті» газети, що розповідають із насолодою про подробиці вбивств, працюють точно так само. Відчуваючи страх, ви постійно дивитиметесь новини та купуватимете «жовті» газети, щоб не випустити з виду джерело страху. При цьому ви не отримаєте жодної корисної інформації, але, керуючись інстинктами, витратите час і енергію на «відстеження» джерела дискомфорту. Звичайно, у цій сфері маніпулювання важко щось змінити — інформація, у тому числі й негативна, є необхідною умовою існування нашого суспільства. Єдиний дієвий спосіб — розуміти, що відбувається, і відмовитися від споживання деяких особливо маніпулятивних ЗМІ, насамперед телебачення.
Зате інший спосіб використання страху цілком свідомий. Я маю на увазі страх, на якому спекулюють політики. Усі тоталітарні режими засновані на страху. Комунізм — на страху перед «капіталістами», націзм — на страху перед іншими народами тощо. Пояснюючи «масам» за допомогою «теорії», хто насправді винен у їхніх бідах, політики-популісти приковують до себе увагу, нав’язують суспільству свою діскусійну площадку і, як правило, перемагають у ній. Причина очевидна: дуже важко спростувати агресивно нав’язувану думку про те, що в усьому винні, скажімо, євреї. Говорити «євреї не винні» означає погодитися на дискусію на нав’язаних умовах. У ситуації нагнітання страху, коли люди впевнені, що певна група «винна в усьому», заперечувати проти твердження, що запропонована вам група «не винна», — марно.
Наша історія з грипом чітко свідчить про маніпулятивну силу страху. Політики отримали очевидні дивіденди від цієї історії. По-перше, грип став топовою темою, яку цілком добровільно розкручують і розкручуватимуть ЗМІ. На цьому тлі політична дискусія в рамках передвиборчої кампанії виглядає другорядною. Більш того, паніка дає козирі в руки тим політикам, які перебувають при владі — Тимошенку та Ющенку — як «захисникам» від вірусу та єдиним авторитетам, думка яких цікавить громадян у цій ситуації.
Історія з грипом також показала, наскільки наше суспільство просякнуте страхом і наскільки воно залежить від нього. Заходи уряду — зокрема руйнування фармацевтичного бізнесу — які в іншій країні в таких самих умовах зазнали б найжорстокішої критики, у нас знаходять, якщо не підтримку, то розуміння. «Злі фармацевти», які, на думку наших громадян, безумовно зацікавлені у підвищенні цін на ліки, мають бути покарані. Наша людина боїться фармацевтів більше, ніж відсутності ліків в аптеках.
Українці дуже бояться одне одного. Зверніть увагу на вирази на кшталт «з нашим народом інакше не можна», за допомогою яких ми описуємо «чужих». Страх означає, що ми нездатні взаємодіяти безпосередньо між собою — горизонтально, так, як це роблять люди в країнах із розвиненим громадянським суспільством. Страх змушує нас у будь-якій найдрібнішій справі покладатися на державу та постійно вимагати збільшення її втручання в наше життя. Ми настільки налякані одне одним, що всіляко прагнемо сховатися за державу — чого, власне, вона й домагається.
Загалом, коло замикається. Або ми нарешті викинемо телевізор і навчимося діяти разом із сусідами, або наше суспільство чекає черговий тоталітарний спазм1.
У 2015 році я думаю, що тоталітарний спазм цілком можливий. Поки що ми досить швидко рухаємося до охлократії, від якої до тоталітаризму — рукою подати. ↩︎