Минулого тижня різноманітні організації, політики та просто доброхти, що займаються «соціальними правами» трудящих, виступили єдиним фронтом проти прийняття нового Трудового кодексу. Вони детально описували жахи, які цей кодекс несе трудовому народу, і звичайно ж закликали цей народ усіляко протидіяти грядущим жахам. Серед визначень, якими в полемічному запалі нагороджувався кодекс, найчастіше з’являлося слово «рабство». Цікаво, що я повністю згоден з цим визначенням.
Судіть самі. Коли людина «йде на роботу», насправді має місце контракт між працівником і наймачем. Працівник зобов’язується надати певні послуги певної кваліфікації в обмін на певну суму грошей. Коли я кажу «реальність», я маю на увазі економічну суть того, що відбувається — тобто явища, які підпорядковуються універсальним закономірностям і піддаються аналізу. Такі контракти складають значну частину нашого життя. Вони можуть бути явними й неявними. Наприклад, купуючи яблука на базарі, ви вступаєте у відносини з продавцем за неявним договором «яблука в обмін на гроші». І цей договір, хоча він ніде й не записаний, не такий простий. Його зміст залежить, як мінімум, від традицій і звичок людей у даній місцевості. Якщо, наприклад, ви, купивши яблука, тут же виявите серед них гниле, у більшості випадків продавець обміняє вам гниле яблуко на нормальне. Якщо ж із цією претензією ви звернетеся через годину після покупки, скоріше за все, вас відправлять за відомою адресою. Можна згадати багато інших моментів, що існують як традиції, але з економічного погляду є частиною контракту купівлі-продажу. Наприклад, «право пробувати» (теоретично на великому ринку можна добре й смачно наїстися), традицію «насипати з гіркою» тощо.
Робота за наймом — справа набагато складніша, ніж купівля яблук, але в основі цього явища лежить той самий явний або неявний контракт. Угода існує тому, що наймач цінує те, що виробляє працівник, вище, ніж суму грошей, яку він йому платить, а сам працівник цінує цю суму вище, ніж свій вільний час або іншу роботу.
Тепер корисно подивитися на «велику картинку». Коли підприємець починає справу, він вивчає ринкові ціни й розраховує, чи зможе він, зі своїм майбутнім товаром, отримати прибуток — тобто чи зможе встановити таку ціну, за якої дохід перевищить витрати. Оплата послуг працівників є значною частиною цих витрат. Якщо все йде добре, на ринку з’являється новий (або старий, але в більшій кількості) товар, за який своїми грошима голосують покупці, і всі учасники процесу, включаючи, звичайно ж, і самих працівників, стають багатшими.
Коли держава чи інша сторона (наприклад, гільдії в середні віки) втручається в «трудові відносини», це рівносильно регулюванню цін. Якщо хтось приписує, наприклад, платити працівникові не менше певної суми, це просто збільшує витрати підприємця. У результаті або взагалі не буде вироблено те, що могло б вироблятися без втручання (тобто всі учасники не отримають того багатства, яке було цілком реально отримати за даного стану економіки), або, якщо бізнес уже існує, постраждають ті, чиї послуги коштують менше, ніж приписана ціна. Що гірше, люди з такими навичками взагалі не отримають роботи, поки діятиме заборона (див. безробіття в країнах ЄС, особливо в Іспанії).
Ось тут і з’являється наш кодекс і «трудове законодавство» як таке. Замість того, щоб прибрати перепони, що заважають добровільній співпраці людей, держава починає ще більше «регулювати» ці відносини. Оскільки людей, що працюють за наймом, набагато більше, ніж тих, хто наймає працівників, держава з суто електоральних міркувань (трудові відносини почали серйозно «регулювати» одночасно з розширенням виборчого права) починає вибудовувати цілу систему «захисту» перших від других. Не дивно тому, що в цій системі найманий працівник постає як поневолена істота, яка з волі злих сил змушена працювати на благо наймача, причому останній виглядає просто якимось паразитом. Все «трудове законодавство» засноване на тому припущенні, що наймач існує виключно за рахунок працівника, і тому держава з міркувань гуманізму й справедливості змушена змушувати негідника надавати працівникові певні додаткові блага окрім оплати праці (яка теж регулюється). Той факт, що наймач зі своїм бізнесом існує тільки тому, що збагачує споживачів своєї продукції (включаючи, звичайно ж, і самих працівників), повністю ігнорується.
Тобто, система «трудового законодавства» із самого початку вибудована як система регулювання рабства. Добровільний характер відносин найму і сама суть цього процесу зростання багатства ніяк не відображені. Будь-який трудовий кодекс за визначенням — це обов’язки рабовласника щодо раба. І різниця між «хорошими» і «поганими» кодексами — це різниця в тому, наскільки «гуманними» видаються різним доброхотам ці обов’язки.
Тому найкращий трудовий кодекс — це відсутність кодексу. Вибір простий — або договір вільних людей, або існування в рамках умов, заздалегідь передбачуваних рабством.