Оскільки сьогодні всі переймаються здоров’ям Путіна, мені не вдасться уникнути написання колонки на цю тему. Загалом, помер він чи ні — ми дізнаємося досить скоро, а в цій колонці трохи поговоримо про те, що станеться, якщо Путін помре. Це ходяча тема, та й він колись помре, зрештою. Якщо до того часу триватиме війна, то, очевидно, смерть Путіна якось на неї вплине.
Тут думки розходяться — одні кажуть, що це буде добре, інші — що нічого не зміниться, оскільки там ціла країна таких путіних. Звичайно, в історії немає не тільки умовного способу, ай достовірного прогнозу. Майбутнє невідоме, бо невідоме теперішнє, і тому, що людина завжди перебуває у стані вибору, навіть якщо їй здається, що вибору немає. Точних прогнозів не буває, але можна спробувати поговорити про закономірності.
Так ось, у часи мого дитинства була одна пісня, а в ній були такі слова: «Ленін завжди живий, Ленін живе з тобою, у горі, надії та радості, Ленін у твоїй долі, у кожному щасливому дні, Ленін у тобі й у мені». Це були невинні часи, коли ніхто ще не дивився фільмів жахів, і рядки про «Леніна у тобі й у мені» не могли здаватися похмурими чи смішними. Для нашої теми важливо те, що в цих рядках відображено найважливішу політику радянської влади — впровадження личинок Леніна в кожне «ти» й «я». Це значно здешевлює завдання влади: якщо всередині вас живе личинка Леніна, ви можете добровільно поїхати на якусь комсомольську будову, і вас набагато легше відправити в якийсь Афганістан повертати інтернаціональний борг.
Ті, хто вважає, що смерть Путіна нічого не змінить, так чи інакше апелюють до сакрального знання про личинок. Вони вважають, що якщо росіяни масово заражені, то смерть одного Путіна нічого не міняє — на його місце прийдуть інші такі самі. Розмірковуючи про це, ми потрапляємо в замкнене коло: влада поширює личинки, личинки відтворюють владу, де тут початок, а де кінець — сказати неможливо.
Правда, можна згадати, як справи виглядали на практиці. Коли помер Брежнєв, багато хто перешіптувався по кутах про те, що «буде війна». Чого боялися ці люди? Адже якщо всі уражені личинками Леніна, то проблем не мало б бути?
Ймовірно, все-таки правильно буде сказати, що влада інфікує народ, а народ відтворює владу, але при цьому все це займає час і щоразу породжує різних монстрів. Усе-таки Росія відрізнялася від СРСР і навіть зараз відрізняється, і не факт, що вона була «запрограмована» на те, що з нею відбувається сьогодні — завжди існували варіанти, що залежать від вибору людей.
У нашій темі дуже важлива інша обставина. Якщо говорити в рамках аналогій, персональну владу можна порівняти з кристалом. Вона наростає поступово, вибудовуючись у певному порядку, вона тверда, але крихка. Смерть тирана та інші екстремальні потрясіння розбивають цей кристал — і саме цю неминучість змін відчували люди, які говорили про війну після смерті Брежнєва.
Тут все доволі просто. Передача влади завжди була проблемою для монархій і диктаторських режимів, оскільки ця влада унікальна. Вона складається з безлічі зв’язків — домовленостей, зобов’язань і того подібного, — зв’язків, отриманих різними шляхами, в різний час, за різних обставин. Передати це з рук у руки так, щоб нічого не змінилося, неможливо, бо «руки» нерозривно пов’язані з самою владою. І чим авторитарніша влада, тим вона унікальніша й тим важче її «передати». Відповідно, тим значніші катаклізми відбуваються, коли виявляється, що цю владу потрібно «передати» терміново. При «передачі» все змінюється, навіть якщо зовні лишається все як було — прикладом цього є Китай після Мао.
Загалом, якщо Путін помре, це означатиме й загибель усієї його системи, зібрати яку знову без нього неможливо. Вона може зібратися по-іншому і бути не менш небезпечною, але все це займе час. Саме час — той подарунок, який може зробити нам Путін своєю смертю. І далі від нас залежить, чи скористаємося ми цим подарунком, чи ні.