Насправді, усі розмови на тему «потрібен чи не потрібен нам ринок землі» безглузді, бо ринок уже давно існує. Багатошарове і заплутане юридичне поняття «власності» має, тим не менш, тверді економіко-правові основи — той самий принцип «володіє і розпоряджається». Тобто власність у реальному, а не в суто юридичному сенсі завжди існує, і вона завжди приватна. Проблема лише в тому, наскільки точно можна ідентифікувати власника в кожному конкретному випадку. А якщо є власність, значить, є й використання цієї власності в діяльності людей — тобто ринок.
Так само в СРСР землею володіли й намагалися розпоряджатися державні чиновники. У пізньому СРСР це були, в основному, голови колгоспів. І так далі. Усе питання в тому, наскільки власність одних людей фактично визнається в діяльності інших людей. І тут виникає величезна проблема, оскільки ці питання регулює держава. Бідність у країнах третього світу, таких як Україна, спричинена тим, що реальна власність громадян не може бути належним чином використана в їхній діяльності, окрім як для вилучення доходу «тут і зараз». Варто знову процитувати Ернандо де Сото, який пише, що багатство бідняків «у 40 разів більше, ніж уся сума іноземної допомоги, наданої світу після 1945 року. В Єгипті, наприклад, накопичені бідняками багатства в 55 разів перевищують суму прямих іноземних інвестицій, включаючи витрати на будівництво Суецького каналу та Асуанської греблі. На Гаїті, у найбіднішій країні Латинської Америки, сумарні активи бідняків більш ніж у 150 разів перевищують суму іноземних інвестицій, отриманих після 1804 року, коли країна звільнилася від французького колоніального панування. Якби Сполучені Штати вирішили довести бюджет іноземної допомоги до рекомендованого ООН рівня — 0,7% від національного доходу, — найбагатшій країні світу знадобилося б більше 150 років, щоб перекачати в найбідніші країни світу ресурси, якими ті вже володіють».
Багатство з цієї цитати не може бути використане, бо власність не легалізована належним чином. Однак найважливіший момент ось у чому. Чи означає реальна легалізація просту наявність законів, що «регулюють» предмет? Скоріше ні, ніж так. Не важко погодитися, що в більшості згаданих у цитаті країн (і в більшості не згаданих, типу України) такі закони існують. Але вони такі, що користуватися ними неможливо — що саме по собі є вельми показовим. При цьому зауважимо, що ця ситуація для світу в цілому — скоріше правило, а ось ситуація легалізованої власності, тобто така, у якій підтримка державою всіх наслідків і зобов’язань, що виникають із прав власності, настільки ефективна, що добровільно приймається суспільством, — скоріше виняток.
Реальна легалізація означає наявність певних правил, які б добровільно підтримувалися більшістю учасників процесу. Чи відбувається легалізація просто від того факту, що приймається певний закон, який щось комусь «дозволяє»? Очевидно, ні. Тому міркувати в термінах законів, необхідних для «створення ринку», неправильно. Єдиний практичний сенс мають міркування в термінах дій, що призводять до повної легалізації власності, і очевидно, що ці дії повинні складатися скоріше в ліквідації різноманітних юридичних норм, а не в створенні нових.
Податкові декларації для фізосіб — шкідливо з будь-якої точки зору
Податкові органи збираються вводити «загальне декларування доходів». Це означає, що кожен із нас заповнюватиме певний папір, де муситиме пояснити, звідки й чому в нього взялися гроші, після чого сам нестиме частину цих грошей державі.
Автори новації висувають дві причини, що змушують їх іти на такі заходи. Перша — зростання надходжень до бюджету. Називаються цифри: замість 7 мільярдів — 21 мільярд. Добре це чи погано? Для початку нагадаю, що податок — це вилучення частини вашої власності під загрозою насильства, тобто дія, що класифікується кримінальним правом як «розбій». Але, думаю, більшість українців упевнені, що розбій — не проблема, якщо здійснюється для благої мети. Тому звернімося до економіки.
Доходи бюджету — це майбутні державні витрати. А цими витратами завжди й усюди, в будь-якій країні світу, керують чиновники. На відміну від суб’єктів ринку, чиновники самі собі вигадують роботу, і ми не обираємо її, як на ринку, а просто зобов’язані платити за те, що нам підсовують. Добре чи буде від того, що тепер суми, на які чиновники зможуть вигадати собі заняття, стануть більшими?
Податок означає знищення частини обмінюваного багатства. Ми всі постійно зайняті обміном, а в обміні виграють обидві сторони. Тобто коли держава зменшує мій дохід, припустімо зі 100 доларів до 50, то втрачаю не лише я, а й ті, з ким я обмінююся, купуючи товари.
Державні витрати означають штучне створення попиту на товари та послуги, на які в звичайних умовах попит нижчий або його зовсім немає. Тобто ресурси спрямовуються не туди, куди б вони спрямувалися за відсутності держави та її податків. Простіше кажучи, викидаються марно.
Загалом, почувши про те, що доходи бюджету зросли, свідомий українець має сумувати, а не радіти.
Друга ціль реформи — «детінізація економіки». Однак ті, хто цікавився цим предметом, знають: тіньова економіка виникає не від відсутності декларування доходів та інших бюрократичних радощів. Вона існує як спосіб ухилятися від насильства й хаосу, які несе з собою держава. Тому з тіньовою економікою декларування доходів нічого не зможе зробити за визначенням. І, до речі, якщо розуміти цю обставину, то неважко здогадатися, що «зростання доходів бюджету», навіть якщо вважати, ніби це добре, триватиме ой як недовго. І знову ж таки, якщо розуміти причини існування тіньової економіки, то очевидно: декларування громадянами доходів — це зайвий стимул для відходу в тінь, а не спосіб боротьби з нею.
Усе це ми говорили, підразуміваючи, що реформа пройде найкращим чином, адміністрування буде ідеальним, а побічні ефекти не виникнуть. Однак у реальності, звісно, усе буде не так.
Як це буде? Ну, ось уже зараз у кожного з нас є «податковий код». Здавалося б, така суто інструментальна річ, а проте без неї тепер нікуди. Здавалося б, і паспорт у всіх є, та ні — на практиці, як бачимо, паспорт недостатньо посвідчує особу, у більшості випадків потрібен ще й податковий код. У країні, де таку невинну річ, як газовий лічильник, неможливо «легалізувати» без наявності «Форми 3» з ЖЕКу (знающі мене зрозуміють, а незнаючим краще ніколи не стикатися), податкова декларація буде лише черговою і часто непереборною перешкодою в мирній діяльності громадян.
Є лише один варіант розвитку подій, за якого тотальне декларування доходів громадянами та сплата ними самими податків принесе величезну й безумовну користь — за умови повної відмови від усіх непрямих податків та оподаткування юридичних осіб і переходу до прямого оподаткування виключно й тільки фізичних осіб. Правда, нинішня держава на цьому закінчиться. До речі, разом із нинішнім «політичним дискурсом», цілком і повністю зав’язаним на держбюджет. З’явиться щось інше, і, можливо, воно й на краще.
Загалом, жодного іншого сенсу, крім як створити фронт робіт для власне відомства і між іншим посилити контроль, перетворивши не лише підприємства, як зараз, а й звичайних громадян на вічновинних перед державою, у новації з декларування доходів не проглядається.