Цікаві речі відбуваються. Виявляється, чимало милих і чудових людей проголосувало за «Свободу» лише тому, що вона… проти ПР. Я вважав це своєрідною київською екзотикою, але мушу визнати — помилявся, і це досить поширений… це… це тренд.
Постараюся запам’ятати цю особливість виборів 2012 року, бо вона чудово ілюструє, як «працює» демократія, а саме — що навіть цілком грамотні й освічені виборці голосують за обгортки, навіть не намагаючись вникнути в суть.
Давайте визначимося, що може означати «бути проти ПР». Чим має займатися «Свобода», щоб ми сказали: вона «проти ПР»? Зрозуміло — уважно стежити за її діями, саботувати рішення й кадрові призначення, критикувати й викладати демотиватори у фейсбуці. Але цим за визначенням займається будь-яка опозиція — і навіть деякі зі «своїх» у партії влади. Допускаю, що вибір на користь «Свободи» диктувався тим, що кричать вони голосно, пики в них серйозні, брови насуплені, а очі — витріщені. Це безумовно важливий фактор, і я цілком допускаю, що він працює: кого голосніше за всіх кричить — того охочіше слухають, коли треба «тримай злодія». Але справа ось у чому. Я б ніколи не писав цю колонку, якби опозиційна діяльність була інституціоналізована окремо від владної — ну, тобто, якби в «влади» й «опозиції» були різні парламенти й узагалі різна робота. Якби ми обирали окремо владу і окремо тих, хто за нею стежить, ганьбить і ставить палиці в колеса, — якби в них були різні функції та різні джерела фінансування. Але, на жаль, це не так. Тільки в телевізорах та інтернетах виглядає так, ніби політики зайняті безперервною війною одне з одним. Насправді ж 90% роботи всіх без винятку депутатів — це нудотна й одноманітна «нормотворчість», створення тих наказів, розпоряджень і директив, які диктують нам, як жити. І тут «владу» нічим не відділено від «опозиції». І ті, й інші розробляють і голосують закони в одній установі, що функціонує за спільною процедурою.
Тому, щоб сказати про якусь партію, що вона «проти» іншої, треба бути певним: саме в цій головній сфері діяльності ідеї та методи порівнюваних партій протилежні. Але в нашому випадку — на жаль і горе — це зовсім не так. Навіть прихильники голосування за «Свободу» на тій підставі, що вона «проти ПР», найчастіше визнають: і ті, й інші сповідують принцип «відібрати і поділити». У своїх підходах до тих наказів, які вони видаватимуть для нас, «Свобода» й ПР відрізняються хіба що деклараціями на адресу Росії. Хіба «Свобода» буде проти зростання повноважень держави, втручання у приватне життя, в економіку? Хіба вони будуть проти біометричних паспортів? Ні — вони просто внесуть до них графу «національність».
В інтернеті промелькнула чудова фраза: раніше сифіліс лікували малярією. Оскільки й у нас ідеться про «хвороби від кохання», то для повноти аналогії замінимо малярію гонореєю. Очевидно: людина, яка намагається лікувати гонорею сифілісом, матиме в результаті й те, й те. Можливо, гонококи й бліді трепонеми відважно змагатимуться між собою в її організмі, але пацієнту від цього не краще — йому буде тільки гірше.