Причини падіння гривні прості й очевидні — з одного боку, зростання попиту на долар, спричинене нестабільністю та війною, з іншого — зростання пропозиції гривні, спричинене діяльністю НБУ щодо «підтримки банківської системи». І все це на тлі спроб держави регулювати обіг валюти та зовнішньоторговельні операції, що лише посилює ажітаж. Під пунктами обміну з’явилися персонажі, забуті ще з дев’яностих — міняйли, а це вірна ознака того, що справи на валютному фронті не дуже добрі.
Звичайно, у цієї проблеми є безліч різних сторін, і в цій колонці я хочу звернути увагу лише на один аспект, який, як мені здається, є достатньо важливим.
Дивіться, що відбувається. Держава вирішує якісь свої завдання (залишимо осторонь питання, якими є ці завдання), а страждаєте від цього ви. У вас підвищуються ціни на імпортні товари (наприклад, на ліки), ви змушені скорочувати своє споживання і всіляко підлаштовуватися під змінену ситуацію. Це вам не видають валюту з вашого валютного рахунку, це вам обмежують свободу економічної діяльності. Чому? А точніше — за що? Хіба ваші дії стали причиною того, що відбувається? Чому тоді ви страждаєте від їхніх наслідків?
Можна поставити питання ширше — чи є всі ці проблеми, які ви відчуваєте у зв’язку зі стрибками курсу, об’єктивними? Тобто, маємо ми справу з наслідками дії якихось непереборних сил чи це штучне явище, без наслідків якого ми цілком могли б обійтися? Щоб відповісти на це питання, розгляньмо те, що відбувається у нас, на прикладі деякої гіпотетичної країни, у якої немає «національної валюти». Власне, для нашої теми «національна валюта» є синонімом «фіатної» валюти, тобто такої, яка є примусово монопольною на території держави, і емісією якої керує центральний банк.
Звичайно, в історії все було складніше, і, головне, процес утворення фіатних грошей тривав не один день, а більше ста років, тому для прикладу візьмемо граничну ситуацію: у деякій країні діє не просто металевий стандарт, але ще й відсутнє часткове резервування (яке й є головною причиною появи центральних банків і національних валют), тобто підтримана державою привілей банків видавати розписок на золото більше, ніж є в їхніх сховищах.
І ось, наприклад, у такій країні почалася війна, і спричинена нею паніка штовхає людей у банки забирати свої депозити. Як, наприклад, у Нідерландах в історії їхньої війни з Францією. І що? Загалом нічого — я маю на увазі банки. Населення забирає свої гроші й спокійно йде з ними, а банки продовжують працювати. Чому? Тому що вони зберігають стільки золота, скільки видано розписок на нього. Труднощі та позбавлення війни, звичайно, нікуди не подіваються, але ось труднощів і позбавлень, пов’язаних із цим питанням, до них не додається.
Інша історія з нашого прикладу. Якийсь банк або навіть кілька з якихось причин зазнає краху. Банкір з іншого банку (на кшталт Гонтаревої) вважає, що цей банк або банки обов’язково потрібно врятувати. Що може зробити Гонтарева в такій ситуації? Вона може позичити цим банкам свої гроші. Що станеться для власників грошей із тим же портретом на аверсі монети, коли один банк позичить іншому деяку суму і тим самим врятує його? Рівним чином нічого, оскільки кількість грошей не збільшиться. У Гонтаревої в цій ситуації немає жодної можливості виробляти золото з повітря, як вона виробляє гривню у випадку «національної» валюти. Вона муситиме позичити проблемному банку свої гроші, які вже існують у системі. Якщо навіть позичена сума не врятує банк і він збанкрутує, то постраждають лише ті, хто мав із ним справу і необережно позичив йому. На цьому вся історія закінчиться.
Я вже не говорю про те, що жодної проблеми «курсу валют» і зміни ціни імпортних товарів у зв’язку зі зміною курсу тут теж немає. Золото — воно скрізь золото, неважливо, як називаються зроблені з нього монети.
Тепер подивимося на те, що робиться у нас. Гонтарева хоче врятувати банки. Молодець. Що вона робить? Вона не дає на це свої гроші. Вона просто друкує нову гривню. Гривню, якої не було в системі. Ця гривня неминуче потрапляє туди, де її власники бачать для себе дохід. У випадку війни та нестабільності — це, наприклад, купівля валюти, у випадку миру та процвітання — це різноманітні бульбашки, які обов’язково луснуть. І справа тут не в «поганій» Гонтаревій, справа в системі, яка не просто дозволяє так чинити, а яка й створена для того, щоб так чинити.
Більше грошей не означає більше багатства. Гроші лише посередник у виробництві багатства. Тому, якщо хтось помахом руки може прямо з повітря створювати гроші у своїй кишені, то, коли він іде з ними в магазин, багатство просто перерозподіляється на його користь. Національна валюта — це мрія алхіміків, тільки золото тут виробляється не з ртуті, а прямо з повітря. І завдяки центральному банку та монополії на «національну валюту» нові гроші завжди утворюються в кишені держави, і саме воно йде з ними в магазин. Грубо кажучи, в першому випадку, коли грошима є золото, Гонтарева сама платить збанкрутілому банку, в другому випадку це роблять усі тримачі гривні. При цьому платять не лише у вигляді зниження купівельної спроможності їхніх грошей, але й у вигляді страждань від різноманітних обмежень та регуляцій, якими держава намагається вирішити нею ж створену проблему. Тому, коли ви чуєте про «національну» валюту, пам’ятайте: тут, як і в усіх інших випадках «націоналізації», має місце прямо протилежне явиво. А саме — приватизація доходів на користь групи людей, що вважаються «державою», і націоналізація витрат. Ось у сенсі витрат національна валюта таки національна, навіть дуже.