Ну й, звичайно, «невизначеність прав власності» — це ключова характеристика української моделі.
Часто в аналізі ситуації в Україні — чи то серйозні дослідження, чи то щирі розмови на кухні — використовується один і той самий прийом: стверджується, що наш розвиток повторює розвиток інших країн. Тобто вважається, що ми зараз перебуваємо на певному «етапі», який інші вже давно пройшли, і нам можна або прискорити процес, або просто потерпіти — і тоді «воно саме пройде».
Вважається, наприклад, що зараз ми перебуваємо на стадії певного «дикого капіталізму», тобто переживаємо епоху, яка, мовляв, була характерною для Європи та США дев’ятнадцятого століття. Думаю, немає більш поширеної і більш небезпечної омани.
Небезпека цієї омани полягає в тих висновках, які роблять громадськість і експерти, і в тих рекомендаціях щодо державної політики, які, здається, очевидно випливають з цього припущення.
Насправді, як завжди, все влаштовано з точністю до навпаки. Тобто ніякого капіталізму тут немає — ні «дикого», ні «домашнього». Відповідно, рекомендації для уряду (якщо раптом у нас заведеться уряд, здатний діяти на користь людям) мають бути зовсім іншими.
Цей висновок легко зробити, якщо дати собі працю розібратися з історією «капіталізму» і порівняти її з нашою ситуацією.
«Капіталізм» як економічне та правове середовище виник тоді, коли вдалося позбутися обмежень гільдій, цехів, а також державного протекціонізму, пільг і привілеїв. Цей процес аж ніяк не був неминучим, у різних країнах він проходив по-різному, а десь в Європі так і не відбувся. Капіталізм — це суспільна система, що ґрунтується на тому, що приватні особи вільно ухвалюють рішення і несуть за них відповідальність. Зрозуміло, що основою цієї системи є чіткі та прозорі права власності. Без цього просто не може йтися мова ні про вільне ухвалення рішень, а тим паче про відповідальність за них. Якщо ця обставина не викликає сумнівів, то так само не викличе сумнівів і той факт, що в більшості країн Європи на момент «виникнення» капіталізму інститут формалізованих прав власності не лише давно існував, але й був досить розвинений.
Тут потрібно сказати кілька слів про право власності. Права власності існують завжди і скрізь, незалежно від того, що думає з цього приводу держава. Наприклад, у тоталітарному Радянському Союзі права власності зосередилися, в основному, у бюрократії. Важливо, що власність завжди індивідуалізована. Не буває «колективної» (неподільної) власності або власності державної — це завжди власність конкретних осіб, які безпосередньо нею розпоряджаються.
Коли ми говоримо, що в Європі на момент появи капіталізму існував розвинений інститут власності, ми якраз маємо на увазі той факт, що володіння та розпорядження певними благами було максимально індивідуалізовано, відкрито, і знаходило своє відображення не лише у фактичному стані справ, але й у законодавстві та звичаєвому праві.
Якщо тепер ми подивимося на умови виникнення нашого «капіталізму», то побачимо прямо протилежну картину. Цей «капіталізм» починався в умовах відсутності легальних прав власності, і, що характерно, він робить усе, щоб цей стан тривав якомога довше.
Вже в середині п’ятдесятих радянська економіка не була монолітною системою під повним контролем держави, яка описувалася в підручниках. Хрущовські реформи серйозно змінили справу, тепер на сцену вийшли бюрократи та їхні об’єднання, а процедурою ухвалення управлінських рішень фактично став торг між ними. Власність, особливо у формі розпорядження, почала повертатися в наше життя. Правда, поверталася вона дуже однобічно. Відповідальність за результати мало перетиналася з економікою, це була, в основному, адміністративна відповідальність або відповідальність «по партійній лінії».
Коли радянська економіка розвалилася, складена ситуація виявилася як не можна краще на руку фактичним власникам підприємств і ресурсів. Де-факто вони вже розпоряджалися власністю, але відповідальності за це розпорядження більше не було — КПРС і «партквиток на стіл покладеш!» розчинилися в повітрі. Приватизація додала до цих опцій володіння, і стало зовсім добре.
Іноді дуже корисно читати старі газети і журнали. Мало хто пам’ятає про економічні дискусії кінця вісімдесятих. А даремно. Там все написано. Саме тоді визначився шлях нашого розвитку. Наприклад, тоді активно дискутувався тезис «наші люди не будуть працювати на хазяїна». Що означав цей тезис і звідки він узявся? Сьогодні чітко видно, що за ним стоїть. Це твердження спричинене безвідповідальною практикою соціалістичних «хазяїв». У суспільній свідомості «повне» право власності, про яке тоді йшла мова, асоціювалося з ще більшою свободою від відповідальності для цих людей. «Подивіться, що вони зараз роблять, а що буде, якщо дати їм волю!» — приблизно таким був пафос. У результаті страхи суспільства чудово збіглися з інтересами «хазяїв», які теж були зацікавлені в тому, щоб усе залишалося, як є, — тобто власністю володіємо, відповідальності не несемо. Кволі заходи, що вживалися для легалізації прав власності, не знаходили суспільної підтримки. До речі, таке бажання «експлуатованих» зробити все на благо «експлуататорів» зустрічається часто. Наприклад, сьогодні «експлуатовані» активно борються за права «експлуататорів», коли підтримують вимоги скасування партійних списків або скасування депутатської недоторканності.
У результаті у нас склалася система «напівприватної» власності, в якій реальний власник максимально віддалений від відповідальності. Це неважко помітити, якщо звернути увагу на факт існування Фонду держмайна через двадцять років після початку приватизації. Або, наприклад, зверніть увагу на інститут реприватизації. Або візьмемо дивну зосередженість нашого законодавства на «юридичних особах». Або, нарешті, поставте просте запитання: «Хлопці, а де тут у вас фондовий ринок?»
Ця система виявилася зручною і вкрай живучою. Вона дозволяє «обманювати» закони економіки, отримуючи привілеї від держави, вона дозволяє існувати системній корупції, «заробляти» на пошуку ренти тощо. Старих кадрів, які створили цю систему, залишилося небагато. Але нові кадри грають у неї з таким же ентузіазмом. Основне правило цієї системи: «Ти можеш відібрати чуже, але й сам можеш стати жертвою». До капіталізму це все не має жодного стосунку. Це більше схоже на рекет.