Наступне, що завжди обговорюють — звісно ж, пошук винних. Тут багато хто охоче повторюють щось на кшталт «криза показала неефективність капіталізму». Ну, це вже зовсім не відповідає реальності. Справа в тім, що банки й фінансова система загалом — через крайню заплутаність і різноманітність використовуваних інструментів, абстрактну природу діяльності та зовсім абстрактну природу прибутку в цьому секторі — вважаються якимось втіленням «капіталізму». Але якщо під «капіталізмом» розуміти вільний ринок, то всі персонажі, які вимовляють слова про «капіталізм», мають негайно вбитися ап стіну. Бо саме у фінансах, і особливо в банківській сфері, «вільного ринку» майже немає. Банківська справа — одна з найбільш регульованих галузей, своєрідний «пережиток соціалізму» у відносно ринковому середовищі. Вона жорстко регулюється — і не стільки законодавчо, скільки прямими директивами центральних банків.
Хоча цілком достатньо й того, що державна монополія на гроші та можливість маніпуляцій ними під виглядом «фінансової політики» — це вже радикальне втручання в економіку. Не кажучи вже про те, що лише завдяки державному привілею на порушення прав власності, яким володіють банки, і стала можливою поява фідуціарних засобів (включно з нинішньою), що регулярно спричиняють кризи.
Звісно, «надмірні спекуляції» завжди передують кризі. Однак спекуляції — це зовсім не те саме, що вільний ринок. Спекуляції виникають саме там, де немає балансу, який зазвичай забезпечує ринкова координація. Якщо їй заважають, як у нашому випадку, то, звісно, виникають спекуляції.