Ця колонка — своєрідний запис на полях численних дискусій про наше майбутнє. Думаю, не секрет, що безліч людей сьогодні вважає: нинішній стан справ нікуди не годиться, і має виникнути якийсь інший. Ось з цього приводу й ведуться різноманітні розмови.
Автор цих рядків як «образ майбутнього» бачить суспільство без держави — тобто без групи людей, що володіє монополією на примус на певній території. Я переконаний: якщо цієї контори не буде, все буде значно краще, ніж тепер. І ось тут виникає деталь, про яку я хочу сказати, причому виникає вона з неабиякою регулярністю, і озвучують її люди, яких не завжди можна запідозрити в невігластві.
Ця деталь полягає в контр-аргументі: «ну, тоді вам доведеться спочатку виховати нову людину, яка не була б схильна до насильства (сповідувала б лібертаріанську етику тощо)». Повторюю: я стикаюся з цією думкою регулярно, чую її від найрізноманітніших людей, і саме це змушує мене написати цю колонку.
Зовсім незрозуміло, яким чином відсутність держави породжує потребу в «новій людині» або в масовому сповідуванні певної етики — звісно, найпрогресивнішої — як попередньої умови. Звісно, етичні принципи відіграють найважливішу роль, але обмін, завдяки якому виникло й існує суспільство, не вимагає від нас бути «добрими», «людинолюбними» чи ще якимись. Обмін покращує наш стан і дозволяє досягати цілей, немислимих наодинці. Швидше можна сказати, що моральні норми та етичні принципи є спробою описати й навіть закріпити в нормативному статусі практики, викликані обміном, поділом праці та іншими принадностями людського співжиття. Бути чесним, дотримуватися контрактів (тримати слово), поважати чуже, не проявляти агресії щодо «інакових» — поведінка такого роду підтримує обмін і покращує його результати.
Принцип, на якому засноване людське суспільство: щоб отримати щось корисне для себе, потрібно зробити щось корисне для інших. Цей принцип зовсім не вимагає, щоб всі без винятку люди були «хорошими», вірили в «не вбивай» і подібні максими. Скажімо, певний виробник шоколадок може бути страхітливим мізантропом, що відвідує сатанинські культи. Але все це аж ніяк не завадить тому, що він випускає продукт, який приносить радість маленьким дітям і значно полегшує завдання кавалерам, які залицяються до дівчат. Інший виробник може страждати від надлишку человеколюбства, але при цьому робити погані шоколадки, і споживач покарає його за це, незважаючи на всі його високі моральні якості.
Держава не має до цього процесу рівно жодного стосунку (вона може йому заважати, але не вона є його причиною). Що з державою, що без неї, будуть люди, які сповідують різну мораль. Будуть люди, що бажають присвоїти чуже майно шляхом шахрайства чи насильства. Що з державою, що без неї, протидіятимуть таким людям інші люди, для яких ця діяльність є джерелом доходу. Видалення держави — це видалення паразита, а не видалення тих соціальних функцій, які привласнив собі паразит. Видалення держави вимагає «нової людини» не більше, ніж його вимагає виробництво шоколаду чи приватизація залізниць.
Але звідки ж тоді ідея про «нову людину» й обов’язковий масовий перехід до лібертаріанської етики? У мене є гіпотеза з цього приводу. Я помітив, що західні люди в дискусіях про видалення держави не сильно страждають від ідеї нової людини (хоча, звісно, тут я можу помилятися). Як би там не було, мені здається, що «нова людина» як контр-аргумент видаленню держави — це породження старої архаїчної свідомості. Свідомості, в якій існують тільки міжособистісні стосунки і в якій, відповідно, наміри та мораль учасників мають вирішальне значення. Просунутий носій такої свідомості визнає, що булки можуть випікати приватні пекарні, і він навіть може приймати ідею приватних доріг, зазвичай розмірковуючи про пов’язані з нею технічні труднощі. Але видалення держави для нього — незбагненний акт, і це видає його з головою. У його світі є тільки «ти» і «я» та пустеля навколо. У ньому не існують інші люди та їхні рішення, не існує суспільства та вироблених ним практик. Фактично, не існують і альтернативи в людському виборі. Держава в цій свідомості видається зовнішньою силою, яка єдина стримує «ти» від нападу на «я». І якщо ця сила зникне, напад обов’язково станеться.
Це та сама свідомість, що вважає торговців шахраями, які намагаються будь-якою ціною впихнути свій товар. Це та сама свідомість, що вважає покупця програваючою стороною, а продавця — виграваючою. Це та сама свідомість, що заздрить багатству, а багатих вважає злодіями. Для такої свідомості етика (зауважмо, досить певного сорту) справді має визначне значення в людських стосунках. Для цих людей світ був би чудовий, якби «торгаші» не намагалися «нажитися» на них, якби багаті «ділилися» з бідними. Ну й, звісно, якщо не буде наглядача, то тільки етика здатна стримати людей від того, щоб вони не вчепилися одне одному в горло.
І от що цікаво. Описаний мною стисло тип свідомості домінує в Україні. Люди тут ненавидять ближнього, вважають його шахраєм і негідником. Українці вкрай песимістично оцінюють етичні якості одне одного. І незважаючи на це, ми не вмираємо з голоду. Все якось працює. Більш того, там, де не заважають дядьки-чиновники, працює дуже навіть добре. Як на мене, це найкраща ілюстрація безглуздості ідеї про необхідність нової людини.
P.S. Тоталітаризм докладав величезних зусиль, щоб підданий вірив: все правильно, і вмів не бачити того, що насправді все не так. Масові розстріли дуже в цьому допомагали. Втім, там, де тоталітаризму не було, певну версію «нової людини» теж виростили. Тільки «нова людина» на питання «It tells you what to do, and it punishes you with violence, if you disobey it, yet you’re the boss?» здатна щиро відповісти «Yeah!»