---
title: "Як би"
slug: kak-by
tags:
  - "Про економіку"
  - "Плани податкової та плани народу"
weight: 115
---

Хоча податкова пропонує змінювати кодекс одразу в багатьох місцях, усі ці пропозиції пояснюються трьома потребами — покращенням збирання до бюджету, протекціонізмом та спрощенням адміністрування.

«Збирання» оголошено проблемою, зокрема у зв'язку з кризою Пенсійного фонду. Нібито нам потрібно мати гарантоване джерело доходів, щоб вирішувати питання з дефіцитом фонду. Однак будь-якому менеджеру ясно: спочатку слід було б ліквідувати Пенсійний фонд і перенести його зобов'язання безпосередньо до бюджету, а вже потім думати, як цей бюджет наповнювати. Зрозуміло, що цей крок приєднає дефіцит фонду до дефіциту бюджету, але поки він не зроблений, посилання на дії однієї бюрократичної системи в інтересах іншої не повинні братися до уваги. Тобто мета, оголошена авторами новацій, за визначенням не може бути досягнута без цієї попередньої умови.

Проте новації очікуються, і головним «наповнювачем» бюджету тепер призначено податок з обороту. Нагадаю: суть податку-«наповнювача» в тому, що від нього неможливо заховатися. Саме для цього було винайдено свого часу українську версію ПДВ. Згодом вона обросла різного роду практикою і тепер, очевидно, стала непридатною для початкової ролі. Втім, ПДВ ніхто не відмінює — оголошено лише про зниження ставок.

Зрозуміло, що піти від оподаткування обороту дуже важко. Саме тому він і вводиться. Однак прямі наслідки такого податку значно гірші від завдань, які він вирішує (якщо погодитися, що їх потрібно вирішувати). Податок з обороту — це фактично податок на капітал, податок, що вбиває розвиток, який полягає у зростанні «капіталоємності», тобто у подовженні виробничих ланцюжків, що дозволяє виробляти більш цінні продукти. Сучасні виробничі ланцюжки включають тисячі стадій, на яких діють підприємства, що не підозрюють одне про одного і купують продукцію одне в одного. Вводити податок на оборот означає карати їх за кооперацію та поділ праці. Там, де виробничий ланцюжок міг би бути подовжений і отримано більш цінний продукт, тепер цього просто не станеться; також можуть бути зруйновані й старі ланцюжки. Ставки 2% для цього більш ніж достатньо, оскільки податок стягується на кожній стадії. «Об'єднання під одним дахом» підприємств, що беруть участь у кооперації з метою мінімізації податку, зовсім не рятує від його наслідків для економіки в цілому, бо ніхто толком не скаже, які саме підприємства слід об'єднати, а навіть якщо скаже — швидко переконається, що це неможливо. Крім того, якщо навіть допустити, що такий захід здійсненний (він дійсно реалізується) і заплющити очі на його локальний характер, нікуди не дівається головний наслідок — той факт, що податок змушує консервувати існуючі ланцюжки і карає за створення нових, більш продуктивних виробничих ланцюжків.

Друга мета податкової — протекціонізм — насправді перебуває за межами обговорення економічної науки. Коментувати протекціонізм як економічну мету — це все одно, що коментувати теорію ефіру в рамках сучасної фізики. Протекціонізм — це віра, емоція, що походить з помилкового уявлення, ніби той, хто продає, виграє більше, ніж той, хто купує. Ця віра, помножена на страх перед чужими, тобто іноземцями, і створює феномен протекціонізму, який, повторю, має бути об'єктом вивчення психології, а не економіки.

Проте новації тут теж є. По-перше, це диференціація ПДВ для «внутрішніх» і «зовнішніх» операцій; по-друге, 3% збір до Пенсійного фонду з безготівкових операцій з валютою в рамках «торгового обороту», тобто фактично податок на імпорт. Таким чином, заради досягнення цілей державної звітності (приємних для ока цифр торгового балансу) українці мають купувати імпортні товари дорожче, ніж могли б.

Нарешті, досягнення мети спрощення адміністрування одразу має бути поставлене під сумнів, бо говорити, стало легше чи ні, можна лише за результатами досвіду. Зазвичай «спрощується» те, що стає накладним для самих чиновників. Іноді їхнє полегшення збігається і з нашим, але найчастіше в іншому наше полегшення компенсується новими складнощами. Реальність «полегшень» визначається практикою, а вона цілком залежить від волюнтаризму чиновників. Мені, приміром, відомі випадки, коли звіти, складені за широко рекламованою «електронною звітністю», все одно доводилося возити до податкової. Тощо. Загалом, не можна вірити жодним обіцянкам полегшити життя платникам податків, бо ці обіцянки прямо суперечать суті діяльності податкової. Обіцянку прямо з понеділка не брати більше ніколи за жодних умов податки авансом (у даному разі — податок на прибуток) особисто я чую разів двадцять.