Одного разу знайомий показав мені картинки з Google Earth. Територія Перу, південніше знаменитої пустелі Наска, де, як ми пам’ятаємо, є зображення різних звірів і комах, видимі лише з висоти пташиного польоту. Свого часу вони наробили багато галасу й стали одним із «незаперечних доказів» того, що інопланетяни не просто відвідували Землю, а й співпрацювали з місцевим населенням, яке викладало їм із камінців злітно-посадкові смуги. Так от — у Перу продовжують малювати такі картинки, добре помітні з космосу. Правда, тепер там зображують голих баб, написи на кшталт «Динамо» — це клас! «Динамо» — це школа!» та «Хуан Педро — ваш кандидат». Неминуче виникає питання — а чи не були ті насківські павуки й мавпи, скажімо, просто способом залицяння до дівчат?
Усе це ось до чого. Історію можна осягнути лише приблизно. Історик воліє-неволіє тлумачить минуле з позицій свого часу. Тож і малюнки в Насці стали модними в часи масового захоплення космічними польотами — на початку 70-х.
Інший приклад. Антропологи XIX століття — люди, в основному, побожні — досліджуючи різноманітних тубільців, описували їхні релігії. Довгий час ці міфи, часто досить детальні й розгалужені, сприймалися саме так, поки самий релігійний підхід не був поставлений під сумнів. Тепер багато хто вважає, що це не релігії, а радше форми опису технологій і практик — як полювати, як і коли сіяти та збирати врожай тощо.
Загалом, коли маєш справу з історією, ризик помилитися й видати бажане за дійсне дуже високий. Є ще один момент. Разом із людьми, що жили в той чи інший час, відходить і «дух епохи». Цей дух — не метафора, а сама що ні на є практика. Це речі, які маються на увазі самі собою зрозумілими, про які мало пишуть, майже не дискутують, які не потрапляють у «джерела». Саме вони є тією матрицею, у якій відбуваються історичні події. Ось я, приміром, не знав, що ідея «рівності результату» замість «рівності можливостей» сягає корінням в ідею поділу землі на рівні шматочки й роздачі цієї землі трудящим. Ця антиаристократична ідея була популярна в Новий час. Справді, якщо аристократи більше не приносять користі, а їхні землі — це дарована королем привілея, то землю потрібно відібрати й роздати всім порівну. Багато видатних діячів, у тому числі й «просвітники», вважали наділення всіх мешканців Землі рівними ділянками, які б їх і їхні сім’ї годували, ідеалом, кінцевою метою людства. До XIX століття ідея поділу землі існувала вже як певне «само собою зрозуміле» мислительне кліше. Тому марксистські догми не взялися з повітря, а виросли в добре підготовленому ґрунті. Ну і тепер, уже після марксизму, маємо масову впевненість, що рівність полягає ось у чому: якщо олігарх заробляє мільйони, значить і я так маю. Точніше — мені мають.
І останнє. Для себе я вигадав простий спосіб контролювати різноманітні політичні маніпуляції й просто недобросовісні вигадки, які валом сиплються на нас під виглядом історії. Спосіб ось який. Потрібно просто замислитися: як би виглядала наша з вами доба в працях істориків років через триста? Судіть самі — нас завалено інформацією, але насправді її мало, а інформації про нас через триста років буде ще менше. І не просто через втрату, а хоча б через те, що наша «інформація» — це переважно уривки якихось уривчастих неструктурованих відомостей. В інтернетах, де сьогодні проходить головний інформаційний потік, сама ця інформація довго не живе. Друковані джерела виходять із ужитку. Газети й журнали — вторинні щодо мережі. А уявіть, якщо хтось робитиме історичні висновки на основі вцілілих телепередач? Або того гірше — телесеріалів? Мені завжди хотілося почитати історичну книжку з майбутнього про нашу добу.