Практично всі дискусії про приватні суди, які мені доводилося бачити, рано чи пізно впираються в глуху стіну. Кожного разу ця стіна має різний вигляд, але суть приблизно можна висловити словами «хто буде головним начальником над суддями?», причому йдеться не про персон, а про інститути. То ця стіна має вигляд необхідності окремого «суду останньої інстанції», на якому буде написано, що це саме він, то залишається на рівні міркувань про «публічність» права, то впирається в, на перший погляд, навіть практичне питання «а чому я повинен виконувати рішення» (або «що змусить когось виконувати рішення»), причому відповідь, що приїдуть люди і почнуть виносити телевізор, тут не працює — важливо, «по якому праву» це все буде відбуватися.
Мені здається, що ці, на перший погляд, різні обгортки приховують одну й ту саму проблему — проблему зовнішнього авторитету.
Справді, зовнішній авторитет як джерело права набагато старший за державу. Той же Кревельд пише про «духів предків», які використовувалися північноамериканськими індіанцями як зовнішній авторитет. І взагалі, наскільки можна зрозуміти, «духи предків», від імені яких виступають шамани або старійшини, вершать суд (ну й вигадуючи різні табу не без користі для себе) — це таке загальне місце антропології. Невідомо, іменем кого судили в розвинених, але бездержавних суспільствах, як-то та ж Ірландія. Брегони самі не були суддями, а були радниками «королів», які особисто й здійснювали суд. Можливо, від свого імені — хоча це мої домисли, інформації про це я не знайшов.
У випадку держави суд завжди виносить рішення від імені зовнішнього щодо судді авторитету, тобто, власне, держави, чи то це «король», «народ» чи «закон». Давайте подумаємо, що насправді відображає практика племен і держав чіпляти зовнішній авторитет до рішень судді. Нам, людям «передовИХ і просвічених», формула «іменем України» (або будь-яка аналогічна) здається якимсь «понтом», як мантії та перуки, але насправді вона має важливий економічний сенс.
Що споріднює в цьому сенсі між собою шамана і державний суд? Той факт, що їхня діяльність не має прямого комерційного характеру, тобто не спрямована на безпосередній пошук прибутку, і дохід судді (принаймні, у версії деякої ідеальної держави) не залежить від якості прийнятих ним рішень. У випадку племені приватному суду, м’яко кажучи, нізвідки взятися. У випадку держави він неприпустимий, бо зруйнує монополію на насильство. Але в обох випадках потрібно, щоб суд користувався довірою.
У випадку племені еволюція знайшла такий механізм довіри у вигляді духів предків. Тобто шаман нібито не від себе стоїть, а виключно представляє духів предків у своїх рішеннях. Це дозволяє йому виносити рішення, з якими будуть згодні інші, навіть не надто люблячі шамана як члена племені. Та сама обставина створює контрольний механізм: якщо дуже припече, постраждалі можуть спробувати усунути злобного шамана на тій підставі, що він погано розуміє волю предків і насправді вони мають на увазі інше.
З державою та ж історія, особливо якщо врахувати, що сьогодні вона замінила собою Бога. Знову ж таки, приймаючи рішення від імені божественної сутності, суддя тим самим створює механізми, що забезпечують довіру до системи в цілому. Суддя — поганий, король — хороший.
Грубо кажучи, зовнішній авторитет, від імені якого виступає суд, є одним з атрибутів, що демонструють клієнту незаінтересованість суду в результаті конкретної справи. Це одна з основ системи.
Люди, які сперечаються про приватні суди, просто-напросто занадто звикли до того, що судова система побудована на посиланні на зовнішній авторитет. Вони не бачили нічого іншого, вони виросли з цією обставиною. Тому вони, усвідомлено чи неусвідомлено, намагаються всунути цей зовнішній авторитет і в систему приватних судів. Вони намагаються зрозуміти, де ж він у цій системі, і, не знаходячи його, вважають систему неможливою. Але сьогодні зовнішній авторитет існує не просто так, не сам по собі — він існує, бо має роль у системі. Однак судова система приватних судів просто не потребує такої ролі, бо в ній існує конкуренція. Незаінтересованість у результаті справи забезпечується тут не наявністю зовнішнього авторитету, а є умовою виживання на ринку.