Неднями натрапив в інтернетах на історію, яка вразила мене своїм несподіваним фіналом. Історія про те, як людина викликала іншій людині «швидку допомогу» на вулиці пізно ввечері. Зрозуміло, справа — дотелефонуватися було неможливо, потім «допомога» довго не їхала, потім лікарі та санітари зривали накопичений за день негатив на постраждалому і його рятівнику… Загалом, сюжет знайомий і навіть типовий, але, оскільки розказаний очевидцем і людиною небайдужою — бере за душу. Фінал же полягав у тому, що оповідач приймає рішення «йти у владу», бо більше немає сил терпіти…
За довгі околополітичні роки я набачився безліч людей, «що пішли у владу». Ніхто з них не повернувся. Точніше, вони перетворилися на начальство — суб’єктів, які навчилися на найпростіші питання відповідати «ну, ви ж знаєте, це питання екуменічного толку». Але ми зараз не про це. Ми про те, як чудово працює система. Навіть так — Система. Виробництва та збереження начальства.
Давайте уявимо, що мова в нашій історії йде не про таку драматичну річ, як «швидка допомога», де емоції можуть завадити усвідомити реальність. Давайте перенесемо весь сюжет у рамки, наприклад, функціонування хлібобулочної промисловості. Нестор опиняється в місті, де не виробляють, скажімо, віденських булочок. Зовсім. Ця людина, що звикла до тонких радощів віденської булки, відчуває страшний дискомфорт. Тому він пише гнівний пост у своєму блозі, в якому голосно і відкрито заявляє, що приймає непросте рішення балотуватися в депутати. Віденським булочкам — бути!
Нам з вами така поведінка здаватиметься дивною. Ми знаємо, що якщо десь немає віденських булок, то це гарний привід почати виробляти їх самим і заробити на тих, хто до них небайдужий. Або розповісти про це тим, хто зможе це зробити. Однак, скажімо, для мешканців Радянського Союзу в цій історії не буде нічого дивного. Окрім, можливо, деяких деталей про вибори і тому подібні демократичні дурниці. Бо мешканці Радянського Союзу знають, що рішення про виробництво віденських булок, як і всього іншого, приймає начальство.
Україна та інші країни відрізняються від Радянського Союзу двома речами. По-перше, це обсяг того, що виробляється за рішенням начальства і під його контролем. Стати депутатом заради віденських булок виглядає для нас смішно. Зробити те ж саме заради виробництва послуг «швидкої допомоги» виглядає героїчно. Однак, насправді, ні для виробництва віденських булочок, ні для виробництва «швидкої допомоги» начальство не потрібне. Воно взагалі не потрібне в процесі взаємодії виробника і споживача. Чого б то не було.
І ось у цьому полягає друга відмінність. У Радянському Союзі начальство вирішувало все і за всіх, і нікого ні про що не питало. Проста людина жодним чином не могла вплинути на своє начальство. Тому Радянський Союз і закінчився. Система виявилася непрацездатною.
Працездатною виявилася інша система. Точніше — Система. У ній нікому не потрібно промивати мізки на партзборах. Навпаки, свідомі громадяни самі, добровільно, за свої гроші і щосили регулярно піклуються про те, щоб начальство нікуди не зникло, і бажано — примножувалося і процвітало. Курять у під’їзді? — всі на вибори! Побили менти? — всі на вибори! Кран тече? — всі на вибори! Начальників можна вибирати. Начальником можна стати самому.
Начальники можуть мінятися. Але начальство залишиться завжди. Хоча, ні для віденських булок, ні для швидкої допомоги воно зовсім не потрібне.