---
title: "І, на завершення, про погоду"
slug: i-v-zaklyuchenie-o-pogode
tags:
  - "Про вихід"
  - "Про методи"
weight: 300
---

Колись, в епоху, коли «Боїнги» падали на американські міста, автору цих рядків довелося писати статтю про тероризм. Мені спала на думку річ, що єдиний спосіб боротьби з тероризмом — це зміна ставлення до нього. До тероризму потрібно ставитися, як до погоди. Ну, стався цунамі, є руйнування і жертви. Ведуться відновлювальні роботи. І все. Безглуздо обговорювати «вимоги». У цунамі не може бути вимог. Саме так само безглуздо обговорювати вимоги терористів. Люди, що масово вбивають інших людей, які їм нічого не зробили, стають стихією. Немає нічого, що можна було б зрозуміти в них, немає такого розуміння, що могло б принести користь. Так, їх потрібно вивчати — але вивчати, як вивчають землетруси чи епідемії. Розуміння, *спів-*чуття, а отже і *спів-*участь тут просто не можуть існувати.

Тероризм існує лише тому, що його показують по телебаченню, до нього ставляться як до людської, за своєю природою, діяльності. Щойно таке ставлення припиниться — тероризм втратить якийсь сенс і зникне.

Я вже дуже давно думаю про те, що така сама зміна ставлення потрібна всім нам. Я маю на увазі наше ставлення до держави, політики та політиків. Ми можемо звільнитися, лише якщо будемо ставитися до них як до стихійного лиха, чітко розуміючи, де ми, а де вони.

Відразу хочу внести ясність. Мені скажуть, що поділ на «ми» та «вони» неправильний — він, мовляв, знімає відповідальність із «нас» за це саме «вони». Не сперечаюся, я повністю згоден. У даному випадку йдеться про те, що «ми» та «вони» існує в нашій суспільній свідомості як визначення якості держави. «Ми» існує як позначення «доброго», а «вони» — як позначення «поганого». Мається на увазі, що якщо «вони» буде замінено на «ми», одразу все стане добре. Я ж говорю зовсім не про це. Я вважав і вважаю українську державу прямим продовженням українського народу — місцем, що дає можливість одним українцям безкарно грабувати, гнобити і знущатися над іншими українцями. І зараз я говорю про те, що саме дає таку владу одним людям над іншими і як цю владу звести нанівець.

Уявіть собі, що газети не пишуть про політиків. Новини говорять про них лише якщо вони раптом напали на людей, при цьому не називаються імена, партії, посади тощо, оскільки це не має значення. Мотивація взагалі нікого не цікавить, йде лише констатація факту, обговорюється лише ліквідація наслідків та профілактичні заходи. Усі ці телешоу та інші демонстрації хамства, хамовитості та зарозумілості закриваються як непотрібні. Ніхто не постить у соцмережах викривальних демотиваторів, ніхто не «лайкає» політичні статті. Як ви думаєте, скільки протримається за таких умов «влада»?

Уся влада одних українців над іншими міститься лише в їхніх головах. Одні українці гноблять інших виключно тому, що одні й інші вважають, ніби так і має бути. А починається це все зі ставлення до чиновників як до людей, зі спроб розуміння, а отже і спів-участі. Це дуже нагадує комуністів у сталінських таборах із їхнім «ви тут усі вороги народу, один я потрапив сюди помилково».

Українці очікують доброго від держави тому, що держава виглядає всемогутньою. Давно потрібно зрозуміти, що це всемогутність стихії, хаосу. Українці ж поки що емоційно прив'язані до всього, що відбувається всередині держави, вони жадібно споживають усі подробиці чиновницького життя — аж до того, хто на кому одружився і чому. Чиновники керують нами саме тому, що держава сприймається як частина нашого життя, емоційно дуже значуща. І тут єдиний вихід — повна і усвідомлена реалізація поради, яку дає одна подруга іншій: «та викинь ти його з голови».

Як часто доводиться чути сентенції, що починаються зі слів «на жаль, наша влада...». Час зрозуміти, що будь-яка «влада» — не наша. Це чужі. За визначенням. Людина, що вдягнула мундир держслужбовця, переступає риску. Вона стає частиною стихії. Вона стає частиною навали сарани чи щурів, землетрусу чи цунамі. Так, це ворожа стихія, але це стихія. Емоції щодо неї безглузді. Це зовнішня сила, з нею не можна вести діалог і вступати в переговори.

Може здаватися, що я закликаю до «політичної неграмотності» та тому подібних речей, що вважаються гріхом у прогресивної громадськості. Ні, навіть навпаки — при травлі щурів вельми корисно знати їхні звички. Однак абсолютно безглуздо висмівувати цих самих щурів у злих демотиваторах. Ставлення до них має бути спокійним, діловим і — я б сказав — технологічним. І тоді все вийде.