Про нові Мінські угоди, думаю, ви всі вже читали, і, як і належить, зробили висновки. Тому про них писати не буду. Напишу трохи про речі, які, як мені здається, важливіші. Обговорення мінських угод, та й увесь цей конфлікт у цілому чітко показують одне — не існує (або давайте для самозаспокоєння напишемо «більше не існує») жодних аналітичних інструментів не тільки для прогнозування, а й для предметної дискусії навколо того, що називається «політикою».
Спробуйте просто неупереджено прочитати будь-який текст на тему війни та прогнозів щодо неї, маючи на увазі мій тезис. Ви побачите, що більшість із них внутрішньо логічні. Читаємо «всепропальців» типу Ілларіонова — усе сходиться, усе правильно. Читаємо «шапкозакидальників» типу дуету Рабінович — Арестович — теж усе вірно й логічно. Де ж правда, кому вірити? Мені скажуть: але є ж серйозна аналітика, мовляв, цілі інститути сидять. Сидять. Ця «серйозна аналітика» відрізняється від текстів вищезгаданих авторів лише наукообразною лексикою, а так там усе те саме. Не вірите — пошукайте, почитайте.
Думаю, що мене краще зрозуміють ті, хто цікавився аналізом в економіці, причому не в макроекономіці, де спостерігаються ті самі хвороби безпредметності, а аналізом діяльності підприємств. Прогнози тут теж можуть бути різними й навіть протилежними, але не може бути такого, щоб обидва прогнози одночасно виявилися правильними. Якщо аналіз показує різні результати — отже, в одному з них є помилка або в методиці, або у фактичному матеріалі, що використовується для аналізу. Прогнози не можуть радикально розходитися на якісному рівні, а саме це ми постійно спостерігаємо на ринку політичного аналізу.
Про що це свідчить? Про те, що величезна кількість людей сиділа на грантах і зарплаті, писала доповіді, давала інтерв’ю та вдавала розумних, але щойно справа дійшла до чогось серйозного, виявилося, що вся ця публіка ні до чого не придатна. І справа не в тому, що вони погані люди або погані фахівці, а в тому, що вони фахівці в науці без предмета. Вони вивчають і аналізують ніщо. У мікроекономіці ми аналізуємо діяльність суб’єкта, мета якого, як правило, полягає в отриманні прибутку. Ми можемо скільки завгодно помилятися у своєму розумінні того, як цей прибуток може бути отриманий, але це будуть лише наші помилки — вони нічого не говорять про саму можливість такого аналізу. У політології ж, особливо в її «геополітичній» частині (і, звичайно, у макроекономіці, але не будемо тут про сумне), ідеться ні про що. Там діють «держави», «країни», у кращому випадку — «еліти». Тобто не діє ніхто, бо в природі таких суб’єктів не існує.
Я легко доведу, що будь-який розвиток будь-яких подій «вигідний» або «невигідний» з погляду «національної безпеки» будь-якої країни. І це не тому, що я такий хитрий або продажний, а тому, що не існує жодної «національної безпеки». Немає такого суб’єкта, як «нація», відповідно, немає жодних національних інтересів, національної безпеки та іншої мішури. Зовсім інша річ, якщо ми розуміємо, що зазвичай «національні інтереси» — це навіть не інтереси оманливої більшості (якщо раптом допустити можливість їх агрегування), а інтереси конкретних правлячих груп. Тут аналіз уже стає можливим. Але виникає інша біда — відсутність відповідної термінології, лексики і, загалом, аналітичного апарату. У переважній більшості випадків усе це «заточене» під неіснуючі суб’єкти у вигляді «держав» або «націй».
Прогнозувати можна лише там, де є люди, їхня діяльність і мотивація. Наприклад, ті самі санкції. Якщо люди пов’язують погіршення свого життя з владою, вона втрачає легітимність. Втрачає вона легітимність і в тому разі, якщо люди не пов’язують погіршення з владою напряму, оскільки вони все одно змушені більше займатися власними справами, і їм ніколи любити Батьківщину, а без любові, як показує досвід СРСР, Батьківщина здихає. Це, звичайно, «публіцистичне» твердження, але його можна оформити й у наукообразному вигляді; у даному разі я про те, що там, де є люди, може бути й аналіз. А от із суб’єктами «Україна» або «Росія» аналізу бути не може. Можуть бути здогадки (у тому числі й вірні), передбачення й одкровення, але не аналіз і не прогноз.
Думаю, одна з причин, через яку ми так втомилися від того, що відбувається, — це пошук можливості зрозуміти й інтерпретувати те, що відбувається, на смисловому полі, абсолютно не пристосованому для цього. Це поле, так би мовити, з мирного часу, воно породжене працями на ниві державних грантів і приємного проведення часу на кава-брейках круглих столів. У ньому немає нічого, що допомогло б нам розібратися в тому, що відбувається.