З нагоди Дня Конституції звичайний українець пригадає хіба що вислів «конституційна ніч». Можливо, він також згадає, що нині якісь люди на чолі з Кравчуком пишуть нову конституцію1. А просунуті серед простих українців, якщо їх запитати, навіщо все це робиться, відповідять: щоб Януковича можна було обирати президентом у парламенті. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що для більшості українців роль конституції зводиться до обслуговування «політичної доцільності» вітчизняної еліти.
Наша Конституція цілком заслужила таке ставлення. Вислів «конституція не працює» почали вживати щодо нашого основного закону ще до його ухвалення. А те, що відбувалося згодом, лише підтвердило попередні прогнози.
Можна довго розмірковувати про те, чому не працює українська конституція, але, як у тій байці про тридцять вісім причин здачі фортеці, є головна причина, що дорівнює відсутності пороху: писана конституція не може працювати. Так би мовити, за визначенням. А Україна просто ще раз підтвердила це правило шляхом польових досліджень.
Конституція в її сучасному розумінні — це британська затія. Так уже сталося, що британська «влада» опинилася пов’язаною писаними й неписаними правилами та обмеженнями. Ці правила й обмеження почали розумітися як головна умова, що дозволяє людині залишатися вільною. У найзагальнішому сенсі їх і називали конституцією.
Американська революція мала просту причину: колоністи вважали, що Георг III порушує англійську конституцію та утискає свободи колоністів — британських підданих. Тож по завершенні революції колоністам не склало труднощів написати свою конституцію — вони були переконані, що вона захистить їхні свободи від держави.
Саме в цьому місці, власне, по-справжньому починається наша історія. Британці після експериментів Кромвеля більше не робили спроб написати конституцію, покладаючись на авторитет неписаних правил і природний хід речей. Американці ж вирішили створити й описати систему, яка, на їхню думку, запобігатиме свавіллю держави та поставить її на службу людям. Так розпочався грандіозний конституційний експеримент. Відтоді кожна шанована країна вважала своїм обов’язком мати писану конституцію. Тепер ми можемо підбити підсумки цього експерименту. Нічого з цього не вийшло.
І не вийшло навіть у самих США, що вже говорити про всіх інших. За бажанням ви знайдете безліч прикладів того, як не дотримується американська конституція. Причому не дотримується, так би мовити, на регулярній основі. Ось, приміром, друга поправка — вона говорить, що вільна людина має право на зброю. Половина штатів ігнорує цю поправку, а федеральний уряд, прогресивна громадськість і діячі культури постійно ведуть проти неї кампанію. Або ось: конституція США не передбачає фіатних грошей і нічого не каже про ФРС. І нічого — якось обходяться. Або, приміром, оголошення війни — це прерогатива конгресу. Після Другої світової США постійно з кимось воюють, але війну ніхто не оголошує. Президент якось сам справляється. Який там, вочевидь, конгрес? А днями Верховний суд США підготував справжній подарунок у справі розтоптування конституції — він фактично схвалив «Obamacare». Нагадаю: ця дивна система «медичного страхування» передбачає, що людина, яка не хоче користуватися її послугами… платить штраф. Загалом, яке вже там права і свободи…
У ході конституційного експерименту з’ясувалося ось що. Завжди і всюди на практиці працює неписана конституція. Коли вона вступає в суперечність із писаною, остання ігнорується. Перекладаючи для України: якщо ваша неписана конституція передбачає, що начальство може витворяти все, що захоче, то ніяка папірця вам не допоможе.
Це стосується всіх писаних конституцій. Неважливо, писали їх автори «для народу» чи «під себе», для Януковича чи для дядька Васі. Не працює сам принцип — незалежно від намірів і кваліфікації авторів.
Ідея про те, що один державний начальник захищатиме вас від іншого державного начальника тому, що це приписано в деякій папірці, виявилася нереалізованою на практиці.
Ну добре, скажуть мені, а як же тепер бути? Хто ж тоді «стерегтиме сторожів»? Насправді на це нібито складне філософське питання є проста відповідь: сторожів стереже той, хто їх найняв. Уявна «складність», яку роздмухують навколо цього тезису, якраз і пов’язана з ретельним замилюванням цього простого факту. Бажане тут видається за дійсне: мовляв, ми ж «наймаємо владу» на виборах. Та в тім-то й річ, що ніхто нікого не наймає. Найм — це виконання якихось заздалегідь відомих робіт за обумовлену плату. І все. У нашому ж випадку нічого такого немає: «сторожі» розмістилися в нашому домі, як їм заманеться, і регулярно відбирають у нас частину нашої власності на «діяльність», яку самі собі й вигадують. Тож головне питання, на яке тепер потрібно відповісти після того, як конституційна ідея провалилася, — це питання до «сторожів». Звучить воно просто: «А що ви тут, власне кажучи, робите?»
Добре питання — де ці люди і де їхня конституція? ↩︎