Історія з спробою уряду Кіпру уникнути дефолту, обклавши податком банківські депозити — це просто класична ілюстрація нашого життя «під управлінням» такої контори, як держава, ілюстрація того, як зазвичай усе відбувається і що з цього приводу думають (і вживають) люди.
Ось уряд Кіпру. Він назбирав боргів і тепер не може з ними розрахуватися. Це, так би мовити, першоджерело проблеми. Навіщо йому борги? Щоб фінансувати свою діяльність. Чому він займається саме цією діяльністю? Та тому, що сам так вирішив. Хто б платив за ці борги, якби не було дефолту? Звісно, платник податків. Хто платитиме за нові борги, якщо уряд «скористається допомогою» від Євросоюзу чи Росії? Знову платник податків. Він платитиме за будь-яке рішення проблеми — підвищення податків, конфіскації, націоналізації — чого завгодно. Різні способи залатати фінансові діри відрізняються лише різними акцентами. В одному випадку більше платитимуть рудоволосі, в іншому — власники довгих носів, але в будь-якому разі це будуть громадяни, а не чиновники.
Тобто, уряд створює собі фронт робіт, бере під нього гроші, не справляється, знову бере… і за все це задоволення завжди платять громадяни. Найгірше, що чекає на уряд — це відставка, і ой-ой-ой, може бути, хтось навіть поплатиться своєю політичною кар’єрою. Але — увага! Відставка стосується лише виборних посадових осіб. Але вони становлять нікчемну частину уряду та держави загалом. Уся інша чиновницька братія залишиться на місцях. А адже саме ці люди виробляють той сукупний «державний інтерес», який і реалізується в пошуку нового «фронту робіт». Тобто, чим це все закінчиться? А ось чим: ви заплатите за розв’язання наших проблем, і ми продовжимо в тому ж дусі.
Ідемо далі. Незважаючи на те, що введення «податку на депозити» нібито замяли, банківський сектор Кіпру паралізований. Чому? Тому що люди, налякані перспективами нового податку, прагнуть забрати свої гроші з банків. Ну і що, нехай забирають — це ж їхні гроші? Але біда в тому, що грошей немає. Банк видав їх третім особам у кредит, і в разі паніки він просто не може повернути вкладникам їхню власність, їхні гроші, оскільки вилучення в такій ситуації перевищують «середньостатистичні», які банк може покривати, перекладаючи з однієї кишені в іншу. Чому ж держава не карає банки, адже це крадіжка? Так і є, але це узаконена крадіжка, яка називається «часткове резервування». Нікому не можна красти, але банкам — можна. Саме ця крадіжка дозволяє державі створити систему грошової монополії з центральним банком на чолі та буквально виробляти гроші з повітря. Без «часткового резервування» така система просто неможлива.
Ну і, нарешті, найпрекрасніше. Держава весь час з чимось бореться, все забороняє і все регулює. Люди називають це «маразмом», але терплять, бо їм пояснюють, що інакше не можна. Але ось що цікаво: цей маразм існує тільки для нас з вами. Для держави немає ніякого маразму. Ось, наприклад, російський президент Медведєв прямо визнає, що на Кіпрі заблоковані рахунки державних структур РФ. Не олігархів проклятих, ні — держави. Чому люди тримають рахунки на Кіпрі? Тому що не хочуть тримати їх у Росії (чи Україні тощо), оскільки там існує купа факторів (тобто маразму), які роблять це невигідним. І що ж держава? Вона теж працює через Кіпр! Вона знає про вироблений нею на батьківщині маразм і вважає, що їй ліпше працювати осторонь від нього. Маразм — для нас з вами.
Підбиваємо підсумки. Держава, щоб забезпечити нею ж вигаданий фронт робіт, позичає гроші. І фронт робіт, і позики оплачують платники податків. Коли в цьому процесі виникнуть проблеми, платники податків заплатять ще більше. Наприклад, у них заберуть частину власності у вигляді податку на банківські депозити. А якщо вони захочуть забрати свої гроші — їм не віддадуть, бо цих грошей банально немає. А немає їх тому, що так влаштована державна ж система грошової монополії. І при цьому ніхто не висуває жодних претензій до держави. Ні, у кіпрській історії всі обговорюють проклятих олігархів, у яких потрібно б, по-хорошому, все відібрати. Хіт сезону — картинка з нібито International Herald Tribune, на якій новий росіянин у шубі, стоячи перед кіпрським банком, промовляє до телефону: «Володимире, пральна машинка зламалася!» Ось що хвилює людей. Не знаю, як ви, а я вважаю, що це повна й остаточна перемога держави над здатністю мислити, зіставляти й оцінювати факти. Просто свято якесь.