У політиків, журналістів та експертів справа зазвичай виглядає так. Є економісти, які вигадують теорії, а потім політики намагаються втілювати їх у життя. Ми постійно чуємо й читаємо про певні «рецепти», які впроваджуються тут і там і, як правило, не працюють. Ці рецепти ще називають «реформами». Інакше кажучи, якщо спростити до рівня обивателя: живуть собі люди, нікого не чіпають, а тоді приходять економісти й починають усе міняти на основі своїх вигаданих теорій. Найчастіше з цього нічого доброго не виходить.
Насправді, хоча різного роду рецепти та реформи справді існують, суть економіки зовсім не в цьому. Економіка як наука виникла зовсім нещодавно — наприкінці XVIII століття. Завдання, яке економісти ставили перед собою, полягало в тому, щоб пояснити принципи господарської діяльності людей. Сама ж ця діяльність і її принципи чудово існували вже бог знає скільки часу, без жодного усвідомлення з чийогось боку. Можна сказати, що вони з’явилися тоді, коли виник обмін, тобто в зовсім незапам’ятні часи.
Тобто завдання економіки полягало в тому, щоб пояснити те, що є, а не вигадувати те, чого немає. Ну, а звідки, запитаєте ви, взялися всі ці реформи та рецепти? Справа в тому, що коли виникла економіка, державне регулювання вже процвітало. Почавши вивчати «походження багатства народів», економісти з’ясували, що більшість занять, якими політики займаються, регулюючи господарську діяльність, не лише марні, а й шкідливі. Вони створюють перешкоди для зростання того самого «багатства народів», про яке писав Адам Сміт. Тому спочатку ситуація виглядала як «економісти проти політиків». Згодом деякі економісти смекнули, що держава — це постійне джерело хорошого доходу, і почали працювати на неї, намагаючись довести, що від неї все ж таки є якась користь. Рецепти та реформи, з якими ми маємо справу, переважно справа рук саме цих економістів. Вони вважають, що якщо десь підкрутити чи підмастити і замінити одні перешкоди на інші, то буде краще.
Уся ця боротьба породила таку плутанину в поняттях і сенсах, що за ними давно втратився будь-який зміст. Візьмемо, приміром, термін «ринкова економіка». Що він означає? Рівним рахунком нічого. Будь-яка економіка — ринкова, оскільки в ній обмінюються товарами та послугами. А якщо неринкова — то це просто не економіка, а щось інше. Справжній практичний інтерес становить рівень перешкод, які створює держава та інші агенти. Але термін «ринкова економіка» нічого про це не говорить.
Загалом, тепер у підручниках економіки та сама ситуація, що була в радянських вишах, де «проходили» політекономію. Доки йшлося про політекономію капіталізму, все було зрозуміло. Щойно справа доходила до політекономії соціалізму, починався туман і шаманські танці з бубнами. Зараз те саме. Доки підручники пояснюють, звідки що береться — усе ясно, але щойно справа доходить до «макроекономіки», починається якась нісенітниця. І це не дивно. По суті, підручники намагаються поєднати дві різні економіки — одна вивчає поведінку людей, а інша — поведінку якихось абстракцій.
Власне, ось цими абстракціями й годують нас політики та ЗМІ. Однак, щоб ухвалювати рішення й прогнозувати, потрібно розуміти, звідки що береться і що насправді відбувається. Отим ми й займемося.