Тут виникає цікавий момент: що саме і коли можна вважати «фальшивими», а що — «справжніми» грошима з економічної точки зору? У випадку золота і розписок на нього, принаймні, можна відрізнити одне від іншого. Різниця між вагою золота, на яке видані розписки, і вагою золота, що є в наявності, вкаже на кількість фальшивих грошей. У випадку неконвертованих паперових грошей усе значно складніше.
Щоб краще розібратися з цим, уявімо світ, у якому всі товари однаково легко обмінюються один на одного. Можна сказати, що в такому світі кожен товар є грошима, тобто для кожного з них існує цінова сітка, що відображає мінові співвідношення в одиницях цього товару. У нашому світі товари обмінюються один на одного з різною легкістю, тому роль грошового товару виконують один-два товари для даної економіки в даний час. Але суть від цього не змінюється: грошовий товар є частиною економіки, його виробництво має свої витрати й доступне тим, хто здатний отримати від нього прибуток. Виробництво золота включає розвідку, організацію інфраструктури, шахтне обладнання, зарплату шахтарів — воно існує не у вакуумі, а є частиною економіки, і якщо хтось ним зайнявся, це означає, що для цієї особистості воно є більш привабливим, ніж інші альтернативи. Ключовими тут є слова «інші альтернативи».
Тобто, для даної економіки «справжніми» грошима є гроші, що існують і виробляються (у випадку товарних грошей) у межах цієї системи. Усі грошові одиниці, що не відповідають цим вимогам, є «фальшивими».
Цікавою для нашої теми є епоха, коли золото і срібло з Нового світу хлинули в старий. З погляду економіки, ці гроші були «фальшивими», хоча самі по собі золото і срібло були досить справжніми. Їхня «фальшивість» полягала в тому, що їх було просто вкрадено: їхня поява в системі не була пов’язана з її внутрішніми властивостями, а саме з рентабельністю золотовидобутку тощо. І наслідки потрапляння цих грошей були такими самими, як і у випадку емісії необґрунтованих паперових грошей — інфляція (невелика, 5%, але, очевидно, шокуюча для того часу) і поява «бульбашок» на кшталт тюльпаноманії в Голландії.
І, звичайно, той факт, що виробництво грошового товару «вбудовано» в економічну систему, не гарантує від інфляційних ефектів. Згадаймо, що відкриття та розробка значних запасів золота в Австралії і США також спричинили короткочасну інфляцію. «Вбудованість» виробництва грошей в економіку гарантує лише те, що такі явища не можуть бути довготривалими: у цьому разі грошові функції перейдуть до іншого товару.
І останній, дещо парадоксальний момент, що добре ілюструє проблеми, пов’язані з розумінням абстрактної природи грошей: чи може статися так, що «фальшиві» гроші перетворяться на «справжні»? Скільки завгодно. Після того, як емісію припинено, нові гроші (які тимчасово діють як «фальшиві», тобто руйнівно) через якийсь час будуть адаптовані системою і стануть «справжніми». Це легко зрозуміти, якщо пам’ятати про цінову сітку і про те, що вона відображає зміни цін, спричинені попитом і пропозицією. Щойно вплив нових грошей на ці процеси припиняється (тобто попит і пропозиція визначаються зміною реальних факторів, а не змінами грошової маси), їх можна вважати «справжніми».
Власне, інфляція становить проблему з трьох причин: а) процес адаптації до фальшивих грошей щоразу відкидає економіку назад, оскільки вносить помилки в розподіл ресурсів; б) держава ніколи не проводить «одноразову» інфляцію — інфляція здійснюється постійно банківською системою з частковим резервуванням; в) держава не здатна відмовитися від інфляційної політики.