Давайте спробуємо допустити, що все, що пишеться в різних політичних програмах, має якийсь сенс, може бути реалізовано, і може навіть принести користь. Поміркуємо, так би мовити, в рамках існуючої парадигми.
У цьому випадку ми маємо почати з того, що на виборах виборці голосують за якісь програми. Їх там багато, цих програм. Є програми партій, а ще є програми окремих мажоритарних кандидатів. Тобто, кількість програм, внесена народною волею до парламенту, дорівнює 225 плюс кількість партій, що пройшли.
Потім у парламенті утворюється більшість — це кілька партійних програм плюс певна кількість програм індивідуальних. Давайте повіримо в те, що з усього цього можна скласти якийсь усереднений документ, який би влаштовував усіх учасників. Ті, хто мав справу з такою діяльністю, знають, що це зробити не можна. Але все-таки, ми ж віримо в екстраординарні здібності обранців народу, правда ж? Тож давайте заплющимо очі і уявимо, що це можливо. В результаті нашого заплющування очей і титанічних депутатських зусиль з’явиться «загальна» програма більшості, яка називається у нас коаліційною угодою. Ось це те, що з дуже і дуже великою натяжкою можна назвати «за що ми боролися на виборах».
І ось тепер на сцену виходить уряд. І виносить свою програму. Стоп, скажете ви, а як же ми, виборці і все ось це ось? А ніяк. Ось Семен Семенченко з безхитрісністю неофіта теж дивується, мовляв, не писали ми такого в коаліційній угоді, що тут Яценюк нам розповідає. Ну, а що заважає Яценюку писати в програмі те, що він захоче, а не те, що написав Семенченко? Рівним чином нічого.
Це перший момент, який потрібно розуміти, коли ви чуєте про програму уряду. Будь-якого уряду, не тільки цього.
Проте, другий момент, який потрібно знати про програми, ще цікавіший і повчальніший. Він полягає в тому, що ніхто і ніщо не зобов’язує уряд робити те, що написано в програмі, і, головне, — не робити того, чого в ній немає. Обмеження свободи дій уряду, які вражаючі французи виявили в англичан і назвали поділом влади, мали просту фінансову природу. «Право кишені» було у парламенту, і для будь-якої дії уряду потрібно було випрошувати там гроші. Держави в англосаксів з часом позбулися цього неприємного непорозуміння, а в інших місцях «поділ влади» завжди був просто більш або менш вдалою імітацією. Сьогодні це така мила традиція, ніби шотландські кілти та ведмежі шапки у королівських гвардійців, на них люблять витріщатися туристи з країн, що розвиваються, але практичного значення вони більше не мають. Так от, якщо ви глянете на нашу сумну дійсність, то легко помітите в ній той факт, що уряди ніколи не звертали у своїх діях і бездіяльностях ніякої уваги на всякого роду програми. Це правило є вірним по відношенню до всіх урядів в усі часи. Відрізняється тут лише ступінь поваги до ніжних почуттів виборця, що проявляється при цьому. З моменту, коли грошима перестав розпоряджатися парламент, нічого не зупиняло і не зупиняє уряд вводити нові податки та обмеження тоді, коли він це вважав за необхідне. Тож про програму уряду потрібно знати одну річ — до реальних дій уряду вона не має стосунку, і, отже, обговорення її в цьому ключі не має сенсу.
Звичайно, програма несе в собі якісь сенси. Власне, вони бувають двох видів — різного роду «сигнали» і сенси демократичного ритуалу. У нашому випадку, в програмі є сигнали іноземним спонсорам про те, що уряд нібито має намір скорочувати витрати, тобто «взятися за розум». Це частина такої гри — чи вважатимуть спонсори ці обіцянки задовільними, залежить, звичайно, не тільки від програми, але й від неї також. Ну, а що стосується ритуалу, то «невиконані обіцянки» — це мотор демократії як процесу. Без нього вона просто зупиниться. У будь-якій країні на будь-яких виборах ви почуєте про те, що «вони нас обдурили». І ось для цього моменту і має значення програма уряду, вона потрібна, щоб не бути виконаною. Але тут треба розуміти одну принципово важливу річ. Коли вас б’ють у підворотні, це відбувається зовсім не тому, що ви не дали закурити. Точно так само, коли Яценюка або будь-якого іншого начальника в будь-якій іншій країні світу починають викурювати з теплого кабінету, відбувається це не тому, що він не виконав свою програму. Але програму йому при цьому згадують, це вже обов’язково, інакше публіка перестане ходити на шоу.