Читачі цих нотаток знають, наскільки трепетно автор ставиться до держави. Дня не проходить, щоб я не сказав якусь гидоту на адресу цієї контори, не перепостив злий демотиватор чи ще якось не підірвав основи.
Тому не дивно, що деякі люди ставлять автору питання про причини настільки непопулярного в наших палестинах ставлення до такого, здавалося б, шанованого закладу. Є й такі, що кажуть приблизно ось що. «Ти, — кажуть вони, — вигадав універсального ворога, типу капіталістів у Маркса, на якого можна повісити всі гріхи, а розмірковуєш у дусі Василя Івановича Чапаєва — ось переб’ємо всіх білих, і заживемо».
Мені здається, що відповісти на це твердження дуже важливо. Адже справді, може скластися враження, що йдеться просто про заміну одного «світового зла», що не виправдало надій, на інше перспективне світове зло. Нібито, бери собі, підставляй замість слова «капіталісти» слово «держава» і радій, бо отримуєш нового винного в усьому хорошому.
Давайте почнемо з Маркса. До Маркса ніхто не чув ні про яких «капіталістів». Саме це слово придумав не він, але саме Маркс вигадав класову теорію і, відповідно, визначив у ній місце для капіталістів. Тобто, «капіталісти» виринули з темного омуту марксової діалектики, вони — породження теорії, я б навіть сказав — космогонії (як би підозріло це слово не звучало). У цій космогонії присутній невмолимий хід історії, об’єктивні закони суспільного розвитку, що змінюють одна одну «формації» та інші подібні речі, а також товариш Маркс, який пояснює, як все влаштовано насправді, куди все йде і чим закінчиться.
Висновок: якщо космогонія помилкова, то капіталісти можуть розслабитися, бо ні в чому не винні.
На відміну від претензій Маркса до капіталістів, мої претензії до чиновників випливають із простих спостережуваних фактів, наявність яких неможливо оскаржити. Щодо їх трактування, звичайно, можна створювати теорії, але самі вони не є теоретичною побудовою чи її частиною. Ці питання можуть спасти на думку людині, не знайомій ані з Марксом, ані з якими б то не було ідеями в галузі суспільних наук, тому, що питання ці суто утилітарні. Звучать вони приблизно так: «чому ми повинні виконувати накази групи людей, що називають себе державою, і регулярно віддавати їм частину свого доходу?»
Відповідей немає, ось у чому вся проблема. Є лише жалюгідні варіації на цю тему. Перша варіація — якщо в людей не відбирати силоміць гроші, то не буде охорони порядку та інших благностей. Варіація невірна, бо передбачає, що охорона порядку та інші благності не потрібні людям, бо їх можна забезпечити, тільки силою відібравши в них частину їхнього доходу. Думаю, мало хто погодиться з тим, що охорона порядку не потрібна. Втім, навіть якщо припустити, що якісь люди справді були до такої міри нездатні розлучитися з готівкою, що попросили інших силоміць відбирати в них гроші заради їхнього ж блага, то все одно абсолютно незрозуміло, на якій підставі їхнє рішення стосується мене, вас і всього іншого населення нашої планети.
Спробою відповісти на це питання є варіація «так історично склалося». Однак, так склалося — це не відповідь. «Склалося» не вимагає наказів. Склалося, наприклад, поступатися старим місцем у транспорті. Ніхто не змушує і не карає, але це вважається правильним. Якби держава «склалася», то не було б кримінальних статей за ухилення від податків, а були б добровільні внески. Якби вона «склалася», то ми б зараз спостерігали приватні суди, приватних поліцейських, приватних емітентів приватних грошей, що животіють на узбіччі прогресу, бо вони, звичайно, не могли б витримати конкуренції з тим, що «склалося». Але нічого такого ми не спостерігаємо. Навпаки, в більшості випадків ми спостерігаємо прямі заборони цієї діяльності.
Іншою версією «так склалося» є варіація на тему «суспільного договору». Ось, кажуть мені, конституція — вона ж нібито договір… Стоп, стоп, стоп. Договір укладається між сторонами, що вступають у угоду. Ось покупець, ось продавець, а ось договір між ними. А у нас що? Ми перебуваємо з державою у абсолютно зрозумілих фінансових відносинах. Воно відбирає, ми віддаємо. Але де ж договір? Конституція ніяк не підходить на цю роль. Конституція — це приблизно ось що. Уявіть собі, що продавці від імені покупця уклали самі з собою «договір» і на його підставі силоміць регулярно віднімають у покупця гроші, пропонуючи натомість лише власні монопольні «послуги». Як ви думаєте, наскільки швидко нормальний суддя визнає такий договір нікчемним? І не треба мені казати, що «з кожним же не будеш договір укладати». А чому б і ні? Гроші-то ви у кожного відбираєте, не лінуйтеся.
Загалом, на відміну від «поганих» капіталістів Маркса, якості яких є частиною певної теорії, мої чиновнички погані через абсолютно об’єктивну причину. Щоб вважати їх такими, не потрібна ні космогонія, ні метафізика, ні містика. Потрібно просто поставити просте, утилітарне, я б навіть сказав — побутове питання: «хлопці, а ви тут навіщо?»
Я хочу лише, щоб люди, які називають себе державою, показали мені договір, на підставі якого вони діють, і мій підпис під ним. І поки вони цього не зроблять, я в повному праві вважати їх бандою грабіжників і насильників, і ставитися до них відповідним чином, що і вам радиму.