Давайте уявимо світ, у якому держава виробляє їжу. Виробляє і справедливо розподіляє, звісно. Усе це фінансується з податків. І от у такому світі в українськомовному сегменті з’являється стаття, в якій автор намагається розповісти, що приватне виробництво та розподіл їжі цілком можливі і навіть кращі за державні. Сам текст, я думаю, кожен легко уявить, набагато цікавіше, якими могли б бути коментарі до такого тексту:
— Автор — утопіст. Потрібно просто посилити контроль за виробництвом і розподілом їжі. Уряд уже проводить необхідні реформи, СБУ нещодавно затримала кількох корупціонерів, усі бачили репортаж. Створено Національне агентство з питань їжі. У всьому світі так роблять, ніде немає приватної їжі, просто потрібно вдосконалювати систему і боротися з недоліками.
— Та зрозумійте ж ви, автору, люди ХОЧУТЬ такої їжі! Ніхто ж не бунтує проти неї! Вони хочуть певності та впевненості в завтрашньому дні! Так, нехай їжа недостатньо хороша, а соціальна жирність, як з’ясувалося, розраховувалася за хибною методикою, але запропонуйте краще. Натомість ви хочете силоміць позбавити людей того, що в них є, і загнати їх у ваше царство свободи! Ви — більшовик!
— Ага, у мене від соціальної жирності діарея. Сволочь Петренко
— Та який уряд!!! Яке ще СБУ!!! Вони самі корупціонери!! Лише суспільний контроль!! Виходьте всі завтра на мітинг проти Роздавального пункту № 5!!!
— Бачили вчора сюжет про затримання міністра Петренка та махінації з розрахунками соціальної жирності? Як думаєте, це вже поступ реформ?
— Збираємо гроші на допомогу виробникам їжі. Не допустимо голоду. Карта Приватбанку …
— Звісно, їжі поки що всім не вистачає. Але дурню ж зрозуміло, що це тому, що багато хто не платить податки. Прямий причинно-наслідковий зв’язок: податки — їжа. Якщо хочеш змін — подивися у дзеркало. Почни змін з себе, плати податки, як у Європі, і тоді все налагодиться.
— Автор знову хоче «нової людини». Без «нової людини», яка відповідає за себе і готова прийняти всі ризики, ідея приватної їжі утопічна.
— Якби виробництво приватної їжі було вигідне, світ би вже давно перейшов на приватну їжу.
— Та вся справа в тому, що якщо дозволити приватну їжу, то все одно буде та сама монополія, тільки приватна. Ринок прагне до монополізму, треба знати такі речі. Тут хоч якийсь контроль за ними, а так взагалі нічого.
— Їжа — це не що-небудь, це не який-небудь автомобіль, це товар першої необхідності, це те, що потрібно людині кожен день. І ви віддасте це на відкуп приватнику?
— Я б додав: їжа — це стратегічний ресурс. Це питання національної безпеки. Якщо людям немає чого їсти, вони знищать державу, настане хаос і анархія. Це очевидно всім, крім автора.
— А куди подінуться усі ці нинішні виробники їжі, розподілювачі й контролери, ви подумали? Як їм знайти роботу? Як вони зможуть тепер купити собі їжу? Вони ж грабувати підуть!!!
— Мінімальна жирність для всіх! Програма партії «Завтра вже вчора!» Посилання …
— Автор нічого не тямить в економіці. Адже очевидно ж, що приватники всю їжу скуплять, вивезуть і буде голод.
— Автор хоча б підручник з економіки прочитав би, будь ласка, перш ніж єресь городити. Нас завалять дешевим імпортом, вітчизняний виробник розориться.
— Я теж не розумію, навіщо винаходити велосипед. Є норми соціальної жирності та вітамінності Євросоюзу, вимагайте від чиновників їх дотримання, навіщо складати проекти, які можуть ввергнути країну в хаос?
— Сама ідея приватної їжі — це повернення у середньовіччя. Уявіть — вам потрібно вибирати з безлічі видів їжі — хліб, м’ясо, кашу, броколі. Кожен день. Потрібної їжі може не бути, зате може бути повно непотрібної. Ви можете переїсти або недоїсти, неправильне харчування, до того ж регулярне неправильне харчування — ось жалюгідна доля цих людей. Приватна їжа — це, перш за все, дуже незручно, не кажучи вже про те, що суспільні ресурси витрачаються нераціонально. Суспільна їжа — це не примха, це вимога часу. Приватна їжа — пройдений етап, вона відмерла за непотрібністю. Люди ніколи більше не погодяться на приватну їжу.
— Та він просто на олігархів працює, хіба не зрозуміло?
— Вимагайте нового стандарту вітамінності! Підписуйте петицію Avaaz посилання …
— Нам потрібно терміново вирішувати проблеми, які горять тут і зараз, а не займатися ідеями, які можуть спрацювати, а можуть і ні. Є хоч якась країна з приватною їжею? Де можна подивитися, як це буде працювати? Ось коли щось таке буде, тоді подивимося і вирішимо, а зараз нам потрібно боротися з голодом.
— Мені особливо сподобалося, де він пише, що «калорійність, жирність і вміст вітамінів будуть диференційовані для різних продуктів». Авторе, ти в якому світі живеш? Ей, очнися! Хто змусить приватника піклуватися про калорійність і жирність, та ще й про те, щоб вони були різними? З якого це фіга він це робитиме? Точно можу сказати, що він гнатиме таку саму бурду «соціальної жирності», якою нас зараз годують, тільки за більші гроші! І навіть ще гірше, бо його ніхто не контролює! Ласкаво просимо в реальний світ, дебіле!
— Соціальна калорійність, жирність і вітамінність — це плата за прогрес
— А я теж читав, що раніше були хліб, м’ясо і монпансьє
— Монпансьє — це порода собак, балдо.
— Приватна їжа означає й приватне виробництво компонентів для неї. Якщо реалізувати план автора, то виходить, що доведеться дозволити приватне вирощування картоплі, наприклад. Це кожен зможе вирощувати вдома що захоче, так що чи як? І що тоді, цукор чи всім дозволити? Чи тютюн?
— Пропозиція автора — типовий неолібералізм. Ще один цеглина в стіну нерівності, відчуження й анального домінування. Багаті обжиратимуться анчоусами, артишоками та авокадо, а бідні — жертимуть буряк.
— Багаті повинні платити більше, я вважаю.
— Цукор у мішках. Пишіть у приват, вкажу місце доставки і пароль. Біткоін гаманець …
— Люди, тримайте мене! Автор не просто фантазер і утопіст, він ідіот! Звідки безліч не пов’язаних між собою приватників дізнається, скільки потрібно їжі? У нас цілі інститути ледве справляються з розрахунками, усі знають, як важко з їжею, а тут — приватник! Ви хочете нас голодом заморити — так відразу й скажіть!
— Без суспільної їжі немає суспільства. Як може існувати суспільство, в якому кожен їстиме сам за себе?
— Ідея автора, можливо, була б здоровою, але народ поки що не готовий. Потрібно виховувати культуру споживання і виробництва, на це можуть піти століття.
— Ага, нашим людям тільки дай! Вони такого навиробляють!
— Бачив учора один тип пропонував цукор дітям біля школи. Авторе, ти цього хочеш???1
за ідею спасибі В’ячеславу Бродовому ↩︎