Безглуздо «забороняти» часткове резервування (особливо, паралельно зберігаючи центральний банк). Рішення лежить у правовій сфері. Де Сото проаналізував іспанський цивільний кодекс — і в нього вийшло, що потрібні зовсім незначні зміни, аби повернути банки в лоно закону. Доки існує держава, це необхідно зробити. Ідея про «поділ інвестиційної функції та функції заощадження», яка останнім часом часто обговорюється в цьому контексті, виглядає дивно, бо зрозуміло, що вона вимагає державного контролю і, отже, неминуче спричиняє зловживання.
Також часткове резервування завдає шкоди лише в умовах монопольної грошової одиниці. У вільній економіці банки, що випускають власну фідуціарну валюту, цілком можуть існувати. І хоча, звісно, виглядатиме це досить дивно, але, цілком можливо, на таку валюту теж у когось буде попит. Важливо, що в такій економіці збитки від фідуціарних грошей нестимуть їхні власники, що робить гру доволі чесною. Загалом, коли чуєте про фрі-банкінг і про те, що часткове резервування може цілком існувати в умовах конкуренції, завжди уточнюйте, йдеться про монопольну (тобто загальну й обов’язкову для всіх них) валюту. Якщо так, то ця система принципово не відрізняється від нинішньої.