Отже, Податковий кодекс ухвалено і в нього вже навіть внесені поправки. Поки що влада перемогла. Невідомо, як розгортатимуться події далі. Ось підприємці створюють «анти-КАТ», утворюється координаційна рада, яка вимагає від президента ветувати кодекс, обіцяючи референдум щодо припинення повноважень Ради та президента і безстроковий страйк.
Однак, поки що влада перемогла, і саме зараз є сенс подумати — чому.
Для мене відповідь очевидна — підприємці не почуваються у своїй праві. Людину, яка впевнена у своїй правоті, не можна перемогти. Її можна знищити, але перемогти не можна. Поки що наші підприємці не у своїй праві. Про це ясно говорять коментарі, які вони дають пресі і якими рясніє інтернет.
Ось, наприклад, один із лідерів протестуючих говорить про те, що кодекс нелегітимний, оскільки ухвалено з порушенням процедури. Депутати, мовляв, голосували один за одного і взагалі погано себе поводили. Ну, а якби його було ухвалено 450-ма голосами? Додало б це йому легітимності?
Другий тип міркувань полягає в тому, що «вони крадуть». «Нас грабують, щоб їхні дітки з телками лихачили по дорогах!». Ну, а якби не крали? Не лихачили й обходилися без телок — це був би добрий кодекс?
Третій тип особисто мене засмучує й турбує, оскільки підтверджує мої роздуми про те, що наш народ і наша влада — суть одне й те саме. Ліберальна версія цього типу міркує «за бюджет». Він переймається тим, як би там, у бюджеті, побільше всього утворилося. Неліберальна версія обурена тим, що під виглядом «єдинників» ховалися різні хитрі буржуї, аби не платити податки. Друзі мої, з такими міркуваннями вам не на барикади. Вам у Азарову.
Багато років ми беремо участь у шоу під назвою «Велике диво держави» (внизу афіші — напис дрібним шрифтом «приходьте зі своїми кроликами»). Перед початком шоу в присутніх забирають принесених ними кроликів. Гасне світло, лунає тривожна музика, піднімається завіса, на сцені — фахівець — маг і чарівник, який після довгих і втомливих пасів руками нарешті — о диво! — дістає з циліндра кролика й, втомлено усміхаючись, простягає його до залу. Збуджений писк, крики «браво!», бурхливі оплески.
Так от — наші люди вважають, що кролики, зібрані перед початком сеансу, і роздані в його процесі — це різні кролики. Власне, шоу й потрібне для того, щоб усі так думали, оскільки, зрозуміло ж, роздається завжди менше, ніж збирається. Шоу й існує для того, щоб усі вважали, що немає іншого способу отримати кролика, крім як дістати його з циліндра. Сам по собі цей процес — велика тема, не будемо зараз про нього, ми про підприємців, які «в праві» чи «не в праві».
Якщо людина розуміє, що збирані й роздавані кролики — суть одне й те саме, вона й поводиться відповідно. Вона навіть може вважати, що вся ця процедура законна і що «інакше не можна». Але вона твердо знає, чий кролик дістається з циліндра, і тому, коли до неї приходить держава по кроликів, вона перш за все запитує — а вам навіщо? Ця людина — у своїй праві.
Якщо ж ви вважаєте кроликів із циліндра продуктом діяльності фокусника, то коли до вас приходять по кролика, ви починаєте просто дрібно метушитися, думаючи, як би не віддати занадто багато. Ви не в праві. А державний фокусник — в праві. І не кажіть мені, що ви, мовляв, усе розумієте. Якщо ви міркуєте «за бюджет» або, того гірше, готові вбити єдиний податок, тому що під ним можуть ховатися хитрі буржуї — значить, ви не бачите, де причини, а де наслідки. Повторю — ви не в праві, і з вами можна витворювати що завгодно.
Дотепер тих, хто «не в праві», було значно більше, і це стало головною причиною того, що кодекс ухвалено. Можливо, наступні події змінять цю розстановку, і дай Боже, щоб так і було. Просто коли фокусники вам починають говорити «за бюджет», потрібно чітко пам’ятати дві речі — лише підприємці створюють національне багатство і лише підприємці створюють робочі місця. Держава нічого цього не може зробити, що називається, за визначенням.