Отже, багатство створюється. Для того, щоб воно виникло, не потрібні спеціальні умови, як-от «природні ресурси». Навпаки, ті чи інші речі стають ресурсами в процесі створення багатства, коли з’ясовується, що їх можна до чогось пристосувати. Люди самі по собі є невичерпним джерелом багатства. І якщо вже потрібні якісь умови для того, щоб багатство зростало, то вони досить прості.
Перше — не створювати людям перешкод у їхньому постійному пошуку цілей і засобів для діяльності. Друге — не створювати перешкод для обміну. Третє — для зростання багатства обмін має бути добровільним. Четверте — гроші мають якомога краще виконувати роль засобів обміну.
Реалізація цих принципів у нашій країні, м’яко кажучи, кульгає. Точніше, вони реалізовані навпаки. Держава знає краще за нас, чим і як нам займатися. Вона нам милостиво дозволяє. Перешкоди для обміну зустрічаються на кожному кроці. Про добровільність у відносинах із тією ж державою теж не йдеться. А про засіб обміну, який друкують вагонами, просто не може бути й мови. І найстрашніше, що про це ніхто не говорить і не думає.
Дорогі українці! Ми бідні, бо нічого не робимо. Ми нічого не робимо, бо на голові в нас сидить держава, яка не дає нам і кроку ступити, не кажучи вже про те, що привласнює собі все, що ми робимо. Воно починає грабувати нас ще на тому етапі, коли вам спадає на думку чимось зайнятися. Держава сидить там тому, що ми самі впевнені: якщо десь прибутло, то це тому, що десь збитково. Ну, а значить, потрібно стежити за справедливим поділом — як же тут без держави? Ніхто ні словом, ні півсловом, ні думкою не вказує на те, що багатство може зростати і що воно повинно зростати. Ми лише ділимо. Ми скаржимося, що в нас зростають ціни. Звичайно, вони зростатимуть, якщо ніхто нічого не робить.
Звичайно, ми такі ж люди, як і інші, і наша природа така ж, як у всіх. Ми, як і все інше людство, з ранку до вечора створюємо багатство. Питання лише в тому, що його мало, його стає все менше і це все помітніше. І причини тут виключно суб’єктивні, як і саме багатство. Нам просто потрібно зрозуміти, що ми розмовляємо прозою, помітити й оцінити нарешті власну діяльність і зрозуміти, що іншого джерела багатства не існує. А для цього потрібно ставитися до реальності якось інакше. Допоки історії на кшталт недавнього нападу держави на ринок «Петрівка» сприйматимуться як «а, бариги ще собі наворують», а не як національна трагедія, справи не буде.