Якщо говорити про біткоін як про гроші, то Сатоши Накамото просто відтворив металевий стандарт із розширеними можливостями у вигляді платежів пір-ту-пір та інших зручностей. Він не вигадав якихось абсолютно нових грошей — він створив продукт, який не має недоліків фіатних валют, і саме це робить його цінним. Як і емісія золота, емісія біткоіну децентралізована. Як і у випадку із золотом, ніхто не володіє грошовою системою в цілому (держави ж фактично володіють системами фіатних грошей), але кожна грошова одиниця має свого явного власника.
Очевидно, що для біткоіну не потрібні банки. Кожен користувач здатний керувати своїми коштами та здійснювати швидкі платежі в будь-яку точку світу. Діяльність банків як фінансових посередників у разі біткоіну здатні замінити звичайні дошки оголошень, де користувачі можуть пропонувати одне одному кредити та об’єднання фінансових ресурсів для деяких проектів. Відповідно, часткове резервування та породжувані ним фідціарні кошти безпосередньо в біткоіні неможливі.
Однак широкому поширенню біткоіну заважає те, що він потрапляє у пастку закону Грешема. Як ми пам’ятаємо, одні гроші на ринку міняють на інші гроші, поступово «розповзаючись» по меновій сітці. Наприклад, люди поступово розуміють, що використовувати мідь зручніше, ніж мотики, і це проявляється в тому, що ціни починають виражатися в одиницях ваги міді, і мідь витіснить мотики тоді, коли вся менова сітка виражатиметься в «мідних» цінах. Наочно цей процес ми спостерігали в часи гіперінфляції 90-х, коли долар окупував практично всю менову сітку, ставши фактично реальними грошима і залишивши купоно-карбованцю роль розрахункової одиниці.
Біткоін розпочав свою кар’єру з криміналізованих державою ринків і тепер розповзається по ціновій сітці фіатних валют. Щоб цей процес продовжувався, люди мають проводити угоди в біткоінах, але цьому заважає закон Грешема («погані гроші витісняють хороші»), тобто бажання людей притримати біткоін до кращих часів в очікуванні зростання його ціни в інших валютах. Це природна і здорова поведінка, і змінитися (тобто стати менш поширеним) вона може лише з розширенням можливостей використання біткоіну.
Тут є дві загрози. Перша — спроби держави безпосередньої боротьби з біткоіном. Зрозуміло, що на вході й на виході, тобто на етапі обміну фіату на біткоіни і біткоінів на фіат, держава може контролювати процес. Друга — це спроби тієї ж держави та різноманітних доброхотів «легалізувати» біткоін, ввести його в «законодавче поле» тощо. Друге значно небезпечніше. Ми можемо отримати «законну» систему, в якій єдиною перевагою будуть швидкі платежі, але збережеться контроль держави за операціями тощо. Більш того, можуть з’явитися якісь «розписки на біткоін», у яких уже можна влаштувати подобу часткового резервування. Правда, довести це все до повного аналога фіату важко з двох причин. По-перше, біткоін неможливо «заборонити» або конфіскувати, як це було зроблено із золотом, — при будь-якому ступені інтеграції біткоіну з «легальною» системою зберігається можливість використання, так би мовити, його core. По-друге, і це головне, — поки недоліки фіатної системи зберігатимуться і зростатимуть, зберігатиметься й попит на core-біткоін.
Прагнення доброхотів «легалізувати біткоін» десь зрозумілі, але вони, як завжди, спрямовані не туди. «Легалізація» того, що вже існує і працює (тобто вже «легалізоване» людськими практиками) — це завжди обмеження. Можливо, легалізація допоможе тому, що більше людей почне використовувати біткоін, але використовуватимуть його вони в старій порочній системі, недоліки якої і породили біткоін.
Якщо ставити перед собою мету сприяти тому, щоб більше людей почали використовувати біткоін, досягти її можна зовсім іншим шляхом. Реальну проблему становить не легалізація, а звітність підприємств. Сучасні підприємства розглядаються державою як філії відповідних міністерств і відомств, діяльність підприємства контролюється фактично за всіма напрямками, від ціноутворення до розподілу прибутку. Грубо кажучи, підприємство не може розраховуватися біткоіном, бо не знає, як безболісно вставити його у свою звітність. Рішення «легалайзерів» полягає в тому, щоб зробити біткоін частиною звітності, лібертаріанське рішення — в тому, щоб максимально скорочувати й позбавлятися будь-якої звітності.
І, наостанок, просто тезисно вкажемо на деякі наслідки ліквідації грошової монополії. Ці наслідки досить часто не усвідомлюються, тож не зайве сказати про них.
Економічні наслідки
Власність на гроші повністю переходить до економічних суб’єктів;
Економічні кризи залишаються в минулому, маніакально-депрессивний характер сучасної економіки змінюється таким бажаним «стійким зростанням»;
У минуле йде й боротьба з кризами, яка породжує рясне регулювання, обмеження на обмін валют, обмеження на обсяги й характер угод тощо, ми більше не платимо за помилки держави й окремих підприємств, як це постійно відбувається в умовах примусової грошової монополії;
Економічне зростання фінансуватиметься реальними заощадженнями. Тобто банки (або інші інститути) кредитуватимуть лише коштами, отриманими ними в кредит. Це означає, що у більшій мірі фінансуватимуться ті проекти, які ринок вважає необхідними;
Припинення інфляції означає збільшення «часових горизонтів» бізнесу. Стають вигідними довгострокові проекти. Це дозволяє створювати капітальні блага, «накопичувати час» у суспільстві;
«Чесні гроші» значно розширюють спектр можливостей підприємців. Стає рентабельним бізнес із низьким прибутком;
«Ринок продавця» змінюється «ринком покупця», шанси сірості та вбогості зменшуються;
Зникають системні ризики, притаманні сьогодні приватному підприємництву й кооперативам. Системні переваги корпорацій знижуються.
Політичні наслідки
Уряд позбавляється головного джерела своєї влади та інструменту фінансових і політичних маніпуляцій. Серед іншого, у минуле йдуть такі елементи маніпуляції, як «торговельні баланси», «курси валют» і вся пов’язана з ними істерія, наприклад, на ґрунті протекціонізму;
Бюджетний дефіцит, державний борг підуть у минуле. Ситуація, коли дефіцит бюджету можна фінансувати лише збільшуючи податки з громадян, означає, що до цього засобу вдаватимуться лише у дуже крайніх випадках. Знову ж таки, державі, яка не має у власності друкарського верстата, буде дуже неохоче давати в борг;
Держава буде змушена різко скоротити обсяг своєї діяльності, на який у неї просто не буде коштів;
Соціальні наслідки
Чесні гроші створюють стійку фінансову базу громадянського суспільства. Стають реалістичними соціальні сервіси «складчину» — каси взаємодопомоги, взаємне страхування тощо;
Тепер заощадження мають сенс. Вони стають головним джерелом фінансування людьми власних проектів, накопичень «на старість» тощо. Пенсійна система більше не потрібна;
Чесні гроші різко розширюють можливості людей займатися бізнесом (точніше, більше людей отримує можливість надавати платні послуги одне одному);
Ринок покупця означає, що кожен отримує за своїми талантами й здібностями, а не за близькістю до влади чи «фінансовими ресурсами». Самореалізація повертає нам почуття власної гідності та впевненості в собі.
Все ще користуєтеся державними грошима? Тоді ми йдемо до вас
На сайті «Ліга-Бізнесінформ» виявив чудову інфографіку. Чудова вона тим, що знецінення валют порівнюється для умов однієї країни, а не як зазвичай — для умов держави-емітента. Тобто тут показано, як змінилися ціни в трьох валютах в умовах України.
Для тих, кому лінь читати всю таблицю, наведу тут її підсумкову частину. Разом, за 10 років в Україні ціни зросли таким чином:
валюта хліб м’ясо 20 літрів бензину А-95 кв.м житла Поїздка метро
гривня 326,00% 479,00% 434,00% 452,00% 300,00% долар 181,00% 285,00% 256,00% 268,00% 178,00% євро 119,00% 204,00% 180,00% 189,00% 122,00%
Відразу зауважу, що ці цифри є, скоріше, якісними, а не кількісними значеннями, ілюстрацією, а не конкретним змістом. Тому я одразу прошу коментаторів утриматися від міркувань про те, наскільки вірним є вибір товарів для порівняння тощо. В рамках цієї теми нас цікавлять тільки якісні зміни, а саме той факт, що за 10 років гривня інфлювала більше долара, а долар більше, ніж євро.
Окрім очевидної думки про те, чи виросли ваші доходи в гривні за цей час учетверо, ця таблиця говорить і про більш цікаві речі.
Припустимо, ми живемо у вільному суспільстві, де немає державної монополії на гроші. Відразу скажу, що «вільне суспільство» не є якоюсь «моделлю» або гіпотезою. «Вільне суспільство» — це ситуація, коли добровільна взаємодія людей не карається якимись сторонніми особами. Тобто «вільне суспільство» є завжди й скрізь, просто в різних пропорціях. Скажімо, у Гонконзі його ще досить багато, а в Північній Кореї не зовсім. Тим не менш, універсальні закономірності існують саме в цих відносинах, сторонній вплив, яким найчастіше є держава, лише спотворює їх, призводячи, іноді, до дивних ефектів.
Припустимо, у нас є три основних емітенти грошей, які «друкують» гроші з різною швидкістю. Думаю, що зрозуміло, що в умовах вільного суспільства (що означає вільну емісію грошей і вільне ціноутворення в будь-якій валюті) виробник гривні, скоріше за все, збанкрутував би. І, скоріше за все, перемогло б навіть не євро, а виробник якихось «дефляційних» товарних грошей, хоча я цілком допускаю, що інфлюючі валюти теж користувалися б деяким попитом для певних цілей.
Показово, що українці теж надають перевагу долару перед гривнею і часто надають перевагу євро перед доларом. Однак держава бореться з українцями, забороняючи їм вибір засобів обміну. Як відомо, ціноутворення дозволено лише в «національній валюті» (звідси ці «у.о.»), оподаткування та розрахунки з державою — лише в «національній валюті», держава регулярно забороняє банкам ті чи інші операції з «іноземною валютою» (кредитування тощо). Нещодавно вона заборонила вказувати «у.о.» у рекламі, і всерйоз збирається вводити 16% податок на продаж валюти.
Зрозуміло, що так само чинять і всі інші держави, і на їхньому тлі українці поки що насолоджуються відносною свободою у виборі грошей, але «свобода» ця з боку держави була, скоріше, вимушеним заходом. Принаймні, можна точно сказати, що без «укродолара» ми б не пережили 90-ті.
Однак, як би там не було, таблиця, в сукупності з нашими знаннями про переваги людей і практику держави, враховуючи також розуміння того, що навряд чи доходи більшості читачів за 10 років виросли в абсолютному вираженні учетверо, чудово ілюструє той факт, що державна монополія на гроші є ні що інше, як грабіж. І дякуємо їй (таблиці, звісно) за це.