Для тих, хто намагається зрозуміти, що відбувається в економіці, дуже важливо дотримуватися правила, яке сформулював Фредерік Бастіа ще в середині XIX століття. Правило полягає в тому, що будь-яке рішення має очевидні та неочевидні наслідки, або, в термінах самого Бастіа, те, що «видно», і те, що «не видно». Зрозумівши те, що не видно, у більшості випадків ви побачите помилковість того, що видно.
Класикою жанру тут є «помилка розбитого вікна». Це історія про розбите вікно пекаря та думка, що з цього випливає: розбите вікно — це «добре для економіки», бо пекар тепер муситиме заплатити склоряру за нове вікно і тим самим «простимулює» промисловість тощо. Помилка в тім, що якби вікно не розбили, пекар купив би на ці гроші новий костюм і «простимулював» би крамаря. Тобто в результаті маємо ситуацію «пекар з вікном» проти ситуації «пекар з вікном і в новому костюмі». Зрозуміло, що суспільне багатство в другому випадку явно більше.
Простота цього прикладу оманлива. Принаймні вона недоступна економістам на кшталт Пола Кругмана і переважній більшості політиків, які розмірковують, скажімо, про «стимулюючу» роль воєн і податків. Коли йдеться про державні видатки, «державні інвестиції», «стимулювання», ви майже завжди знайдете там помилку розбитого вікна.
Я хочу навести приклад іншого роду — приклад того, що не видно в гіпотезах і припущеннях. Візьмемо, наприклад, ідею подушного податку. Це податок, який сплачується «з душі», тобто прямий податок, фіксована сума, яку кожен має заплатити державі. Розгляньмо ситуацію, коли це взагалі єдиний податок і будь-які інші надходження до держави заборонені. Візьмемо також до уваги, що сума податку переглядається під час чергових виборів, тобто перед виборами відбувається своєрідний конкурс бюджетів і сум податку, які з них випливають, а після виборів реалізується бюджет партії-переможниці.
Перше, що мені скажуть: ця система вигідна багатим, бо всі громадяни — і бідні, і багаті — сплачують однакову суму. Залишмо осторонь питання, чому багаті мають платити більше. Припустимо, що всі вони негідники і за ними плаче в’язниця. Однак податки ніяк не «карають» багатих. Сплативши й 20%, й 40%, «багатий» усе одно залишиться з більшою сумою, ніж «бідний». Я вже не кажу про те, що якщо «багатий» вважатиме, що податки надто дорого йому обходяться, він, на відміну від «бідного», знайде спосіб ухилитися від них. «Справедливість» за такого підходу може існувати лише у вигляді конфіскації майна.
Якщо ж ми, все-таки, проти тотальної конфіскації, то мусимо обирати кращу систему, і я стверджую: система подушного податку в запропонованому вигляді краща за будь-яку іншу. І краща вона з того боку, який «не видно» з першого погляду.
По-перше, подушний податок сплачують фізичні особи. Усі податки з юридичних осіб скасовуються. Це означає, що ваше підприємство нарешті зітхне вільно. Наразі воно перебуває в стані постійної боротьби з державою, кожна угода, кожен платіж несе в собі ризик. На це йдуть величезні ресурси, «горизонти планування» українського бізнесу — максимум рік. Підприємства нарешті зможуть займатися справою — приносити користь людям, і почнеться економічне зростання.
По-друге, оскільки інструменти тиску на бізнес зникають, розвалюється система кумівства та привілеїв. «Давити» конкурентів за допомогою податкової та незліченної кількості інших перевіряльників стає неможливо. Починає працювати ринок, тобто дохід продавця починають визначати покупці, а не зв’язки в бюрократичному апараті. Відповідно, суспільство багатіє.
По-третє, подушний податок не прив’язаний ні до зарплати, ні до прибутку, ні до доходу, ні до власності, ні до економічної активності. Тож у вас немає жодних стимулів щось приховувати, а це означає, що ви можете вільно планувати свою діяльність на довгий термін, відкуповуючись від держави заздалегідь відомою вам сумою. Держава не прийде до вас із своїм вимаганням, бо більше не матиме для цього підстав, її «фронт робіт» радикально скоротився.
По-четверте, сума податку залежить від переконливості майбутнього бюджету для виборця. Тому насамперед ліквідується величезна армія бюрократів. Ці люди та їхні посіпаки тепер почнуть працювати і приносити користь. Ви контролюєте державу, вона робить лише те, за що заплачено.
По-п’яте, скорочення держави означає, що звільняються нові ринки, раніше нею монополізовані або контрольовані (освіта, медицина, транспорт тощо). По-шосте, разом із непрямими податками зникають акцизи, тарифи, позабюджетні фонди тощо. Життя стає дешевшим.
По-сьоме, і для мене це головне: у такій системі громадяни звикають до того, що життя, за ідеєю, можливе і без держави та податків.
Як на мене, така система набагато краща за нинішню, навіть якщо врахувати, що в «багатих» після сплати подушного податку залишатиметься більше грошей, ніж у «бідних». Особливо якщо розуміти, що це відбуватиметься за будь-якої іншої з можливих систем.