Думаю, багатьом у дискусіях про влаштування суспільства траплялися аналогії з багатоквартирним будинком. Я давно помітив, що користь дискусії перебуває у зворотній залежності від того, чи з’являється в ній багатоквартирний будинок і скільки зусиль витрачають люди на спроби пояснюватися в рамках цієї аналогії.
Справа в тому, що сама ця аналогія в більшості випадків є хибною. У даному випадку я говорю про ситуації, де багатоквартирний будинок ілюструє той факт, що люди перебувають у залежності одне від одного. То лі це ситуація «а він курить, а дим мені у вікно йде», то (що найчастіше) ситуація, коли саботаж одного призводить до наслідків для всіх — наприклад, коли некто відмовляється платити за комунальні послуги, і в результаті дах тече, ліфт не їздить і настає повний армагеддон.
У переважній більшості випадків такі міркування мають продемонструвати неможливість «анархо-капіталізму», оскільки якщо він курить і мені у вікно, то має бути хтось, хто зробить йому ай-ай-ай, не кажучи вже про те, що якщо він не платить, то нам кірдик, і тому ми його маємо. Загалом, виходить, що без держави ніяк. Більш того, як нам пояснюють, ось так держави й зароджуються самі собою, з доброї волі, інакше ніяк.
Давайте відразу зазначимо, що справа відбувається у якомусь гіпотетичному «лібертаріанському майбутньому», бо розглядати питання «а що ви, лібертаріанці, робитимете, коли Вася-слюсар раптом нап’ється і давай» якимось дивним. Тобто незрозуміло, що тут обговорювати, оскільки ніякої специфічної проблематики, що виникає від зіставлення явищ «лібертаріанці» і «Вася-слюсар», тут не виникає. Зрозуміло, що досвідчені тролі постійно використовують магічні стрибки у часі, міркуючи то в категоріях однієї ситуації (сучасної практики), то в категоріях іншої (гіпотетичного майбутнього), а іноді й у двох відразу в рамках одного коментаря, але залишимо цю проблему практикам інтернет-баталій.
Зазначимо також, що «багатоквартирний будинок», про який йдеться, — це досить специфічне утворення, в якому мешканці володіють своїми квартирами. Значна частина коментарів виходить з того, що, як це зазвичай буває в сучасному будинку, права власності на комунікації, під’їзд тощо визначені слабо. Загалом, так чи інакше, мешканці мають регулярно збирати невизначену суму грошей і віддавати її людям, які тримають у порядку все це будинкове господарство.
Тепер перенесемо це диво природи у якесь гіпотетичне лібертаріанське суспільство. І перш ніж міркувати про те, як лібертаріанцям жити в такому будинку і чи не виникне там «сам собою» держава, ми маємо з’ясувати, наскільки, взагалі кажучи, велика ймовірність того, що такий будинок там взагалі з’явиться.
«Лібертаріанське суспільство» відрізняється від нині існуючих лише тим, що втручання третіх осіб з їхньою думкою про те, як вам чинити у ваших справах, зведено до мінімуму. У такому суспільстві економічні закономірності діють найбільш ясно. Власне, нас цікавить лише одна закономірність, а саме: цінність чого б то не було визначається тим, що можна отримати від володіння цим чимось.
Тепер подивимося на житло з цієї точки зору. Цілі, які переслідують люди, купуючи те чи інше житло, можуть бути самі різними, залежно від цінності, яку вони хочуть отримати. «Будинок, у якому житимемо ми і наші нащадки» і «якось перебитися перший час» — це зовсім різні цілі. А може бути ще «робоче приміщення в цьому районі», «понутися нерухомістю у престижному місці» і маса інших варіантів.
Оскільки жодних перешкод у вигляді «землевідводів», «цільових призначень», «житлового фонду» та іншого й іншого більше не існує, ринок — ті люди, які хочуть витягти для себе користь із належних їм земельних ділянок, — намагається врахувати всі можливі цілі потенційних покупців, щоб витягти свій прибуток.
При цьому, зрозуміло, не існує більше безгосподарних водоканалів, каналізацій, доріг та інших комунікацій, немає жодних ЖЕКів, не кажучи вже про міністерства, пільги, бюджет і державу як таку.
Останнє означає наступне — умови експлуатації майбутнього житла стають найважливішим фактором при його купівлі. Тобто будь-яка людина у здоровому глузді та твердій пам’яті намагатиметься мінімізувати невизначеність у цьому питанні. Тому першим у списку на купівлю буде приватний будинок на своїй земельній ділянці. Думаю, не сильно погрішу проти істини, якщо скажу, що другою опцією найчастіше буде оренда — ситуація, коли турбота про експлуатацію повністю лягає на плечі господаря будинку. Оренда у багатоквартирному будинку вирішує всі питання, які, нібито, виникають від багатоквартирності, включно з «а він курить мені у вікно», оскільки господар будинку встановлює правила на своїй власності (наприклад, може заборонити курити всім мешканцям).
Чи може в таких обставинах «сам собою» виникнути багатоквартирний будинок, у якому мешканці володіють квартирами? Звичайно. Однак тут очевидні дві речі. По-перше — чим більше квартир, тим вища невизначеність, а отже, тим менша привабливість такого проекту. По-друге — найімовірнішою тут буде ситуація, коли майбутні мешканці самі наймають забудовника. Це означає, що питання майбутньої експлуатації ними вже вирішені, і отже, жодних особливих проблем тут не виникає.
Йдемо далі. Припустімо, таки якийсь забудовник вирішив збудувати багатоквартирний будинок і потім продати в ньому квартири, передбачаючи, що мешканці самі створять якесь ОСББ. Думаю, всі розуміють, що в силу викладених вище обставин, а точніше — повної невизначеності у питаннях експлуатації, житло в такому будинку буде вкрай дешевим. Зрозуміло, що дешевина означає відповідний контингентик мешканців, тому питання «а чому він курить мені у вікно» відразу відпадає, бо відповідь: «а чого ти ще хотів за такі гроші».
Загалом, такий проект можна заздалегідь оцінити як підприємницьку помилку. Будинок для бідних принесе набагато більше доходу, якщо це буде звичайна оренда. У цьому випадку власник має всі законні важелі для впливу на тих, хто відмовляється платити, і будинок у цілому менше страждає від такої публіки.
Якщо ми включимо в наші міркування земельну ділянку, на якій стоїть будинок, то все стане ще ясніше. Якщо будинок належить мешканцям, а земля, скажімо, забудовнику, то останній — самогубець, оскільки цінність такої ділянки (за інших рівних умов) падатиме з кожним днем, і тим швидше, чим гірше справи у нашому будинку. Якщо земля є власністю колективу мешканців, то справи підуть ще швидше.
Скандальні та незлагідні мешканці знижують цінність і навколишніх ділянок. Тому їхні власники при першій же можливості викуплять цю ділянку. Загалом, у будь-якому випадку, якщо ОСББ не зможе домовитися між собою, то будинок збанкрутує і землю буде продано. У нас же лібертаріанське суспільство, тобто не існує спеціальних законодавчих режимів для «неприбуткових» підприємств та інших викрутасів командної економіки.
Дуже суттєвий момент тут — це відносини забудовника, власників квартир і постачальників послуг — води, каналізації, електроенергії. Останні мають розуміти, як вони забезпечуватимуть оплату. Мені важко уявити приватних постачальників, які укладуть контракт, розуміючи, що не зможуть контролювати надання послуги. Якщо ж існує можливість ефективно відключати окремо взяту квартиру від послуги, то «проблема безбілетника», «публічне благо» і відповідні умовиводи про неминучу появу держави взагалі зникають у нікуди. Однак мені здається (хоча я можу помилятися), що така організація комунікацій призведе до сильного подорожчання проекту.
Таким чином, бізнес-проект «будуємо багатоквартирний будинок і потім продаємо квартири» у лібертаріанському суспільстві — це дуже велика екзотика зі значною ймовірністю підприємницької помилки.
Однак уявімо, що якимось чином такий будинок збудували і він існує (припустімо, до нього водять екскурсії краєзнавці та історики). Що в такому будинку означає саботаж деякими мешканцями сплати компаніям-постачальникам послуг? По-перше, важко припустити, що це питання не обумовлене у договорі про створення ОСББ. Відповідно, порушника, після звичайної судової процедури, визнають банкрутом і він залишає будинок. У вкрай невірогідному випадку відсутності відповідальності у договорі все одно питання вирішується через суд. Адже якщо, скажімо, ви не отримуєте воду через те, що ваш сусід не платить за неї, це може бути розцінено як агресія проти вашої власності.
Тепер уявімо ще невірогіднішу (для описаних початкових умов, зрозуміло) ситуацію: з якихось причин суд і поліція не діють, тобто мешканці не хочуть або не мають можливості вдаватися до них.
Тут зазвичай і виникає примар держави і говориться радісне «агу!». Подивимося, де ж там держава і чи варто говорити «агу». Припустімо, Некто не бажає платити. На цій підставі етатисти стверджують, що найкращим рішенням буде заснування мешканцями якоїсь ЧК, яка матиме можливості застосовувати насильство до неплатників. Однак чи є це рішення очевидним і простим? Нагадаю, що держава — це контора. Чи потрібно її створювати (тобто нести додаткові витрати) для примусу до сплати? Чи потрібно мати якихось людей, які регулярно зайняті відбиранням коштів у мешканців, для того щоб (можливо) вирішити разове завдання примусу одного провинився? Я вже не кажу про те, що регулярний примус теж не вирішує завдання, якщо грошей у боржника просто немає.
Для здорової людини відповідь тут очевидна. Немає жодного сенсу у добровільному підкоренні спеціально створеній конторі, у якої відразу з’являється купа стимулів для зловживань. Зрештою, люди в цій конторі вирішують ті самі завдання, які можуть бути вирішені разово, без створення регулярного апарату примусу. Наприклад, викуп квартири боржника сусідами і той самий банальний примус не вимагають для реалізації ні існування контори, ні «згоди більшості».
Думаю, ті, хто зможе, спробують скоріше покинути чудовий будинок з державою всередині, особливо якщо контора почне займатися тим, чим зазвичай зайняті держави — перерозподілом, тобто змушуватиме платити тих, хто може, за тих, хто не може. Справа закінчиться банкрутством, як це завжди трапляється з усіма державами. Правда, на жаль, для реальних держав не існує зовнішніх сил, таких як постачальники послуг у нашому прикладі.
Таким чином, можна сказати, що у гіпотетичному лібертаріанському суспільстві ситуація «багатоквартирного будинку» є абсолютно маргінальною. І навіть якщо допустити, що в такому будинку заведеться своя маленька держава, то поширення цієї практики неможливе, оскільки альтернативні практики доступніші, дешевші й приємніші.
Точно так само і з тих самих причин неможливе «самозародження» держави у «природному» суспільстві. У нашому прикладі люди діють вільно, прагнучи досягти своїх цілей, використовуючи наявні у них ресурси. Як ми бачили, ті «завдання», які, нібито, під силу вирішити лише державі, просто не виникають у їхній діяльності. Люди враховують ці ризики заздалегідь, у ході своєї діяльності, приймаючи ті чи інші рішення — купують будинок із ділянкою, живуть в орендованих приміщеннях або заздалегідь обумовлюють умови експлуатації до того, як буде збудовано будинок.
Держава може з’явитися лише тоді, коли якась група людей захопить контроль над певною територією (будинком) з метою примусу його мешканців до сплати данини. У цьому випадку «проблема безбілетника» — це просто одне з виправдань існування банди.
Загалом, коли вам почнуть говорити «а ось уявіть, що ви у багатоквартирному будинку…» — поставте просте питання: а скажіть, чому я там опинився?
На завершення, пара слів про те, звідки береться «помилка багатоквартирного будинку». У появі метафори багатоквартирного будинку як аналогії, яка, нібито, щось ілюструє, є дві об’єктивні причини.
По-перше, неважко помітити, що сама метафора начисто виключає той факт, що житло є такою самою частиною наших планів і таким самим вибором, як і все інше у нашому житті. У ній передбачається, що якісь люди, незалежно від їхніх попередніх рішень, раптом опинилися у багатоквартирному будинку у зовсім специфічних умовах. У звичайній реальності цього немає. Багатоквартирні будинки у тому сенсі, який вкладають у нього у нашій метафорі, — явище рідкісне, і чим більш ліберальним було минуле тієї чи іншої країни, тобто чим більш вільно люди розпоряджалися своїм вибором, тим менше багатоквартирних будинків ми зустрінемо. Рухаючись від Росії у бік США через Європу, ми будемо зустрічати все менше і менше багатоквартирних будинків, мешканці яких володіють своїми квартирами.
Однак у нашій новітній історії все було не так. Після розпаду СРСР ми дійсно раптом одного разу всі разом стали власниками квартир у багатоквартирних будинках. До певної міри це виправдовує тих, хто вдається до аналогії такого будинку, але ніяк не робить цю аналогію вірною.
По-друге, і в радянській, і в пострадянській реальності питання експлуатації будинку належать не до турбот мешканців, а до турбот якихось потойбічних сил. Якщо ви побуваєте у США взимку, ви побачите, як місцеві мешканці самі прибирають сніг, не очікуючи появи могутніх сил. У нас це можна побачити тільки перед «приватним будинком». Тобто той факт, що проблеми майбутньої експлуатації житла є найважливішим фактором при його виборі, аналогія багатоквартирного будинку начисто ігнорує. Зовсім незрозуміло, що, крім самої крайньої нужди, може змусити мене купити квартиру у будинку, про який відомо, що там регулярно вимикають світло, газ і електрику, а мешканці б’ються між собою, намагаючись змусити одне одного оплатити комунальні послуги.