У 1974 році Фрідріх фон Гайєк отримав Нобелівську премію з економіки, а в 1976 році, несподівано для себе самого, написав книгу «Приватні гроші». Вона починається з пропозиції Гайєка щодо єдиної європейської валюти. Гайєк назвав ідею спільної валюти «утопією» й запропонував наступне рішення. Оскільки, говорить Гайєк, ми маємо систему центральних банків, що емітують фіатні гроші, то рішення полягає не в заміні множини територіальних монополій однією спільною для всіх монополією, а в організації конкуренції між ними. Для цього країни-учасники Союзу повинні позбутися правила «законного засобу платежу» щодо «своєї» валюти, тобто допустити вільний обіг валюти кожної країни-учасника Союзу на своїй території, включаючи ціноутворення, розрахунки та котирування. Також повинні бути допущені золоті монети та ліквідовані обмеження на діяльність іноземних банків країн-членів Союзу. Правило «законного засобу платежу» зберігається лише для сплати податків та інших державних зборів, тобто вони приймаються лише в національній валюті держави, що їх стягує.

У цій ситуації громадяни Союзу отримують право вибору і, залежно від характеру своєї діяльності, можуть використовувати різну валюту. Спекулянтам буде приваблива «м’яка» валюта, промисловцям і торговцям — «тверда». У будь-якому разі, політика центробанку (котрий у цьому випадку просто перетворюється на державний емісійний банк) тієї чи іншої держави буде спрямована на підвищення попиту на його валюту, тобто залежатиме від того, наскільки вона потрібна людям для їхніх повсякденних потреб. Зауважу, що такі популярні в Україні «європейські цінності» стали можливими лише тому, що Європа тривалий час була набором конкуруючих юрисдикцій. Конкуренція, а не уніфікація стала причиною свободи і процвітання Заходу, і, думаю, що конкуренція, а не уніфікація, у тому числі й у грошовій системі, стане основою його порятунку.