Уявіть собі, що в газетах чи «фейсбуках» жваво обговорюються такі теми. Обурені глядачі блокбастера «Найкрутіший блокбастер» вимагають відставки режисера та звільнення акторів. Активісти мають намір блокувати пекарню номер три, де печуть несмачні булочки. Пасажири компанії «Проліт» оголосили голодування з вимогою відкрити рейс до Гондурасу.
Або, скажімо, уявіть собі такий діалог між бізнесменами.
— Вчора на мене стоматологи напали. Просвердлили два зуби, ледь відкупився
— Це ще нічого. За мною плиточник полює. Він днями, коли мене вдома не було, увірвався до квартири й встиг половину ванни плиткою викласти!
— Та ти що! Кошмар!
— Так. І не знаю, як відкупитися. У тебе виходів на плиточників нема?
— Ні. Плиточники — серйозна контора…
Насправді такі обговорення і такі діалоги — не абсурд і не плід моєї фантазії. Це те, чим живе наша прогресивна громадськість. Що не так у наведених мною прикладах, що викликає відчуття абсурду? Те, що в цих прикладах ідеться про відносини між сторонами, одна з яких за контрактом надає послугу другій. І такі відносини досить прозорі й прості. Якщо нам не сподобався блокбастер, ми знаємо — це наші проблеми. Не пощастило. Несмачні булочки пекарні номер три ми просто не купуємо. А якщо нам потрібно до Гондурасу, ми знаходимо компанію, яка літає до цієї чудової країни, а не влаштовуємо голодування. І в усіх випадках, якщо умови контракту це дозволяють, ми можемо вимагати гроші назад.
У найзагальнішому сенсі така ситуація називається «ми найняли їх на роботу». І ось що цікаво. Саме такий, вибачте за вислів, «мем» популярний зараз у прогресивної громадськості щодо… чиновників. Громадськість упевнена, що вона їх якимось чином «наймає на роботу». При цьому громадськість постійно закликає одне до одного з благаннями докласти окремих і досить серйозних зусиль, щоб примусити чиновників виконувати роботу, на яку їх нібито найняли. Більше того, безліч людей у нашій країні пхаються з усіх сил, щоб найняті ними чиновники не робили того, заради чого їх ніби найняли. Стоматологи й плиточники з’являються в нашому житті тоді, коли вони нам потрібні. Чиновники з’являються тоді, коли їм потрібні ми. І наша громадськість вважає обидва ці випадки «наймом на роботу».
Я розумію, що дуже непросто розставатися з укоріненими з дитячого садочка та школи ілюзіями. Адже насправді, якщо поцікавитися, а чи існував коли-небудь контракт, за яким ці люди правлять нами, то з’ясується, що його ніколи не було. Тож ніякого «найму» в навколишній нас природі не існує. З іншого боку, я ще пам’ятаю ті часи, коли саме питання про походження влади чиновників просто не могло виникнути. І не тому, що могли репресувати, хоча й таке теж було, а тому, що ця влада сприймалася природною, як зміна дня і ночі. Тепер, принаймні, такі питання вже виникають. Відповіді поки що незадовільні, але будемо сподіватися, що це справа часу.